Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У своєму нещодавньому зверненні до співгромадян президент країни- агресора Володимир Путін знову «блиснув» знанням світової історії. Вкотре він натякнув на те, що Україна, як держава, це штучне утворення і з’явилася виключно завдяки забаганці вождя світового пролетаріату Ульянова — Леніна.
Таким чином Путін намагається переконати свій електорат у тому, що Україна — це територія, яка завжди належала спочатку радянській, а нині російської спадщині. При цьому він геть забуває про те, що керує державою, яка існує лише з 1991 року, коли Російська Федерація оголосила себе правонаступницею СРСР як суб’єкта міжнародного права. Що стосується Російської імперії, до якої Путін має зовсім опосередковане відношення, то вона у форматі держави з’явилася у XVIII сторіччі й не має ніякого відношення не тільки до назви «Росія», але і до тих територій, які нині їй належать.
Чому цар Петро I вирішив Московію на Росію змінити?
А розпочалося все 2 листопада 1721 року, коли цар Петро І проголосив Московське царство «Российской империей», а москвинів — «россиянами». Цар Петро вирішив приєднати Московію до європейської культурної спадщини, тому його зовсім не влаштовувала історія походження московітів від великих і гордих фінських племен: мокші, мері, муроми, весі, печори, мещері, пермі, марі. Він дав вказівку приторочити назву Русь замість дикунського Моксель. Щоб не вигадувати «колесо» і не викручувати зайвий раз голову, просто привласнив назву стародавнього етносу Київська Русь — Росія.
Така зміна назви Московської держави кинула серйозний виклик ідентичності українського народу, який на той час налічував уже тисячолітню історію. Але після перейменування постала нагальна потреба написати нову версію історії з обґрунтуванням спадкоємності назви «российская» від княжої Русі. Тому що історія Московії не мала нічого спільного зі слов’янським етносом Київської Русі. Доктор історії Ярослав Дашкевич прокоментував цю подію так: «Московщина по суті загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом — етнічним, географічним, устроєвим — цілком відповідає сучасному термінові Україна. Це дало Московщині, хоча й підроблений, але все ж таки блиск культурної, цивілізованої держави з давньою історичною традицією, з візантійсько-київською церковною метрикою».
Катерина II головний автор переписування історії Московії
Пізніше ідею створення нової історії Російської імперії «блискуче» втілила у життя імператриця Катерина II.
От як пояснює це академік Григорій Півторак: «Катерина ІІ намагалася пізнати історію своєї держави на основі наданих їй писемних джерел — літописів та інших документів московської старовини. Правдива історія Московії її шокувала, бо була куцою і дуже бідною. Особливо царицю вразило те, що могутня держава Русь, слава якої протягом трьох століть гриміла на весь світ і з князями якої вважали за честь породичатися королі Франції, Угорщини, Швеції… як з’ясувалося, до Московії не мала жодного стосунку».
4 грудня 1783 року за наказом Катерини створили «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской». Комісія працювала 9 років і шляхом переписування та перекручування історичних фактів створила нову історію Російської імперії, яка брала своє походження до княжої Русі.
Усупереч історичній правді, комісія утверджувала право росіян на політичну та культурну спадщину Русі, і все її населення оголосила «единым народом».
Тоді ж за вказівкою імператриці провели ревізію усіх стародавніх першоджерел — одні виправляли, другі переписували, треті — найбільш небезпечні для імперії — знищили.
Катерина II розуміла, де не стикується історія імперії. Читаючи стародавні літописання Київського князівства, вона бачила, що саме європейцеві одразу ж впадало в око — бездоказове і свавільне перенесення права спадщини від Великого Київського князівства на «Моксель», а згодом довільне перекладання цього «права» на Московію. Тому діяла дуже хитро та підступно. Вона не чіпала історію Київського князівства, яка була зафіксована не лише в літописах, але і в архівах польських, литовських, шведських, тюркських, угорських, грецьких, арабських тощо. В основному вона переписувала та виправляла лише історію «залешанськіх» князівств.
Новоспечену версію російської історії опублікували 1792 року.
Вона стала еталоном для майбутніх істориків 19 століття і лягла в основу «Истории государства Российского» у 12 томах Карамзіна, а також фундаментальної «Истории России с древнейших времен» у 29 томах Соловйова.
Міф про Російську спадщину нав’язувався протягом століть
Історики царської Росії справно взялися тиражувати міфи про колиску трьох братніх народів і про те, що «Київська Русь» була першою російською державою.
Імперську схему написання новітньої історії Московії спростував видатний історик Михайло Грушевський. У свої статті «Звичайна схема „руської“ історії…» він науково довів, що творцем тисячолітньої княжої держави Русь був український етнос і що твердження про «общерусскую» історію та колиску трьох братніх народів — це повна фікція:
«Общерусской» історії не може бути, як немає «общерусской» народності, — писав Грушевський. — Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської…”
Але незважаючи на доказову базу та архівні свідчення, інсинуації Катерини ІІ продовжили головні комуністи — Сталін, Жданов і Кіров.
За їхніми підписами було опубліковано «Замечания по поводу конспекта учебника по «Истории СССР».
Автори «Замечаний…» вважали неприпустимим розглядати історію «Великороссии» окремо від історії «других народов СССР» — насамперед українців і білорусів. Укотре історики отримали пряму вказівку знову виводити початки російської держави і походження росіян із «Київської Русі».
