До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
Командир танкового батальйону бригади імені гетьмана Виговського підполковник Максим Хребтов зустрічає мене в парку бойових машин. У зразковому порядку вишикувані танки, а біля входу стоїть залізний чоловік з піднятим у вітанні капелюхом циліндром. Максим усміхається: «Це творчість наших танкістів. Побачиш таке вітання — і настрій поліпшується».
Сам Максим випускник Харківського інституту танкових військ, у 2014 році він був командиром піхотної роти у Холодноярській бригаді. Про ті дні говорить мало: «Завдання було проводити зачистку, захоплювати блокпости, зміцнюватися, триматися до приходу основних сил». У 2015 році Максим став начштабу піхотного батальйону 93-ї бригади і прослужив там до 17-го року. Потім був переведений до Києва і в оперативному управлінні командування сухопутних військ прослужив до 2020-го. Але, як він сам каже: «Штабна робота — своєрідна, і вона набридла. У 2020 році командир бригади полковник Дмитро Кащенко запропонував прийняти танковий батальйон бригади, я прибув сюди і вже 2 роки тут».
Нещодавно у районі відведення його підрозділ займався злагодженням, нарощував свої навички. Проводилися водіння, тактичні заняття. Танкісти проводили стрільби з автоматів, пістолетів, кидали гранати, стріляли з РПГ — як пояснює командир, «стали ближче до піхоти, щоб танкіст розумів свого супротивника, з чого він стріляє, і яке воно взагалі вигляд має». Також проводилося тренування взаємозамінності екіпажу: командир, навідник міг сідати за механіка і навпаки.
Серед вишикуваних машин батальйону помічаю модернізовані танки. На моє запитання Максим ствердно киває головою: «Так, наш батальйон отримав модернізовані на Харківському бронетанковому заводі танки Т-64БВ і одна рота оснащена ними. Хочу відразу сказати, що тепловізор, встановлений на танку, це дуже хороша річ. Противник його не бачить, на відміну від старої фари „Луна“. Підполковник Євген Межевікін приїжджав і піднімав нас по тривозі. Брав одну роту, у ролі супротивника виїжджав раніше, давав розпорядження, де перебуває уявний супротивник. До 30-40 км каталися полями, один одного шукали. Виявилось, що танки з тепловізорами швидше виявляли „противника“, і тепловізори показали себе з найкращого боку. Вони дають екіпажу змогу виявити танк супротивника на відстані 1,5 −2 км… Хто виїжджав зі звичайними нічниками, нас не могли виявити, хоч вони й займали глуху оборону. Ми їхали, розверталися в передбойовий, потім у бойовий порядок. Була ніч, ми проводили таємне переміщення, і „противник“ кілька разів нас проґавив… Ну а коли він займав оборону на модернізованих танках, то вже нам доводилося важко».
Як пригадує підполковник Євген Межевікін, «я тоді був начальником групи підготовки військ ОТУ „Північ“. За результатами навчань модернізовані танки в умовах нічного бою та в умовах обмеженої видимості — туман, дощ, сніг — проявили себе буквально на голову вище, ніж звичайні танки. Модернізація також підвищила зручність роботи екіпажу у бойових умовах».
У батальйоні зараз приблизно 30 % танкістів із бойовим досвідом, решта поки що без нього.
Командир бригади полковник Дмитро Кащенко про підготовку танкістів говорить коротко:
— Треба більше тренуватись. Коли танкісти вийшли на полігон, по 1-2 снаряду стрільнули і все — цього мало, залишаються багато прогалин у знаннях. На навчаннях усі стріляли штатним боєприпасом. Я категоричний противник стрільби вкладним стволом з конкретних причин: машину, коли її стволять, треба приводити до нормального бою, проводити всі вивіряння, пристрілки… Потім під штатний снаряд теж потрібно проводити вивірку зброї. Це — один мінус. Другий мінус — те, що під час стрільби із вкладним стволом не може виникати затримок, що інколи виникають під час стрільби штатним снарядом. Щось не дотиснув, щось не прийшло в ствол — чи то снаряд, чи заряд. А така затримка у бою може коштувати життя. Під час штатної стрільби всі можливі затримки виявляються, екіпаж їх усуває, отримує практику. Крім того, я противник відпрацювання простого водіння танків. Ми повинні проводити усі заняття в комплексі. Отримали завдання, машини вийшли, розгорнулися, під час висування відпрацювали одну-дві вступні: засідка противника, напад ДРГ… Потім — вихід на рубіж: атака, контратака, все те, що може бути в бою. Тоді в більшості людей хоч якийсь досвід з’являється”.
Фото автора
