Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
22 грудня у Центральному будинку офіцерів у столиці відбулася презентація нової книги вже знаного письменника Сергія Мартинюка «Пишаюсь, що я — українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують».
Захід організувала Спілка офіцерів України. Зокрема, її голова Олександр Сасько зауважив, що книга Сергія Мартинюка є черговим творчим внеском спільноти у процес утвердження української національної та громадянської ідентичності. Презентація, яку навідали курсанти військових вишів, літератори та журналісти, митці, супроводжувалася міні-концертом солістів Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю ЗСУ Юлії Олійник, Сергія Юрченка та Олексія Шпортько.
— Тривалий час в українців вбивали національну ідентичність — через заборону мови й автентичної історії, принижуючи нашу багату культуру до рівня шароварщини і меншовартої малоросійщини. Багато з того, що написав цей письменник у своїй книзі, ми напевно чули, знаємо й відчуваємо. Але він вклав у свій доробок унікальні смисли, створивши власні образи. Щоби перемагати на ідеологічних та інформаційних фронтах потрібно, аби з’являлося якомога більше якісних патріотичних творів, — переконаний очільник Спілки офіцерів. — Наша спілка об’єднує багатьох талановитих людей із офіцерської когорти й ми намагаємося всім їм допомагати.
Сергію Мартинюку довелося певний час служити у лавах Збройних сил. Але він повсякчас мріяв про письменництво. І ось вже у більш зрілій половині життя, а йому скоро виповниться 60, вдалося втілити свої прагнення й навіть стати членом Національної спілки письменників України. Він щасливий, що плоди його творчості набули популярності. Книга «Пишаюсь, що я — українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» є перевиданням твору, що вийшов друком 2018 року. На такий апгрейд автора надихнув видатний мовознавець Іван Ющук. Якось він зателефонував Сергію Яковичу й запитав, чи можна електронний варіант цієї книги оприлюднити на інтернет-сторінці його мовної школи. Але зауважив, що одна частина її написана українською, а інша — російською. От і зародилася у них двох спільна ідея перевидання твору винятково солов’їною.
— Ми з Іваном Пилиповичем планували видати цей доробок ще на початку 2021 року, але через пандемію процес затримався, а в лютому професор Ющук помер. Тому цю книгу присвячую йому, — розповів Сергій Якович. — Нашим дітям ще зі школи слід вливати в голови сенси про те, що вони — українці й представляють сучасну модерну націю, народжену перемагати, й що вони ніколи та ні перед ким не ставатимуть на коліна.
Ми повинні вирватися з того кола малоросійщини, в яке нас загнала імперія, — продовжує літератор. — Знаєте, я в радянську добу служив на Далекому Сході. І серед служивих українського походження, яких було чимало, кинув клич: «Давайте відкриємо один український клас для наших дітей, аби вони мови рідної не забували!» Та й нагадаємо дітям про боротьбу українців за волю, козацькі традиції, про Зелений Клин далекосхідний… Але ніхто не підтримав: «ми чудово прилаштовані, грошей вистачає, корова з кролями теж є, якого ще біса шукати?» Боляче про це говорити і згадувати ті аргументи земляків. І я дав собі слово, що нестиму гордо своє українство, і саме тому одна з моїх книг називається «Маю честь бути Українцем». У нас вкрали все — історію, культуру, але не змогли поцупити наші гени нескореності! І на війну в 2014-му я їздив не заради грошей, яких не отримував, та й УБД не маю. Заради того ми йшли воювати, а перед тим — виходили на Майдан, аби ми і діти наші, всі українці жили гідно у вільній українській державі!
Пан Сергій упевнений, що українська нація відбулася, бо він бачив повсталу проти «руського міра» Одесу, він бачив черги до військкоматів у 2014-му, зокрема в його рідній Балті на Одещині. І так само згуртовано Українці відповідатимуть і на нові загрози, які існують нині довкола наших кордонів із країною-агресором.
Фото: Дмитро Юрченко
