Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Олександр на псевдо «Добрий» до 2014 року добував вугілля на шахті поблизу Красноармійська (сучасний Покровськ). А з початком російської агресії змінив ствол шахти на танкову гармату. У 2015-му воїн брав участь у кількох бойових операціях. Його екіпаж неодноразово виїжджав на підтримку піхотних підрозділів, які тримали оборону на Донецькому напрямку. Згадує воїн і ситуації, коли лише спільними зусиллями піхотинців, танкістів, артилеристів та протитанкістів вдалося відбити навалу російських військ і зберегти контроль над територією…
— Іти чи не йти захищати Батьківщину — взагалі не йшлося. Хоч я і мирна добра людина, як і більшість українців, проте своє від загарбників, злодіїв та вбивць — завзято захищатиму. А звільнити рідний край — зараз справа честі для мене! На жаль, не всі колеги-шахтарі виявилися патріотами…
Воїн розповідає, що до війни зовсім нічого не знав про військо, а до танкового підрозділу потрапив під час мобілізації.
— Спочатку думав: «Ну який із мене танкіст? Адже я з автомата стріляти ледь умію. А тут — танк!» Але нічого, завдяки хорошим інструкторам та досвідченим побратимам усього швидко навчився. Втягнувся, опанував військову справу і «підкорив» панцерник. Тоді ж Росія стягнула на схід України великі сили, точилися запеклі бої, тож часу на «розкачку» не було…
Після демобілізації Олександр підписав контракт, щоправда, вже не з танковою, а механізованою бригадою. Зараз «Добрий» — піхотний сержант однієї з частин, що виконує завдання у районі ООС.
— Товариш переконав стати піхотинцем, коли разом пішли контракт підписувати. Тепер служимо у сусідніх ротах, — розповів «Добрий». — Чесно кажучи, спочатку почувався не так безпечно, як у танку. Та побратими пояснили головне правило піхотинця: «Що краще окопаєшся — то цілішим будеш». Тож ми боронимо Батьківщину, а наша земля захищає нас.
