Всі найуспішніші комерційні корпорації будуються на основі дієвого Human Resource Management. Тобто вони орієнтуються на таланти і реальні морально-ділові якості…
Перше документальне свідчення про Саву Туптала, майбутнього сотника Київського полку, знайдено в Реєстрі українського війська 1649 року у списку Макарівської сотні.
Довідково. Дідом Сави був єпископ Інокентій Туптало, який виступив проти з’єднання української церкви з Римом на Берестейському соборі. Григорій Туптало, батько Сави, був дрібним православним шляхтичем, мав маєток і проживав у містечку Макарів на Київщині, де й народився Сава Туптало в 1600 році.
Сава був досвідченим, загартованим в боях бійцем. Він брав участь майже в усіх битвах і походах, які вів Київський полк — військова одиниця війська Запорозького. З 1656 року — на посаді сотника Макарівської козацької сотні. З 1661 року — служить і мешкає вже в Києві. Упродовж 1682-1686 років займає й тут уряд сотника. Навіть у віці 85 років він міцно сидить у сідлі, збирає «митне» — плату за переправу через річку Ірпінь, де проходила лінія розмежування між московською і польською частинами України. Близько 1687 року Сава Туптало стає ктитором (старостою) Кирилівського монастиря в Києві.
Сім’я Тупталів була відома серед міщан Києва
Як щедрі меценати, вони опікувалися православними святинями. Вони давали кошти на утримання Кирилівської церкви, як своїх благодійників поминали сім’ю Тупталів у Братському Богоявленському монастирі і у Києво-Могилянському колегіумі. Допомагали вони Оленокостянтинівській церкві на Подолі. Також на кошти сотника Сави Туптала був відновлений Миколо-Йорданський монастир. Сімейна садиба була між Флорівським монастирем і церквою Миколи Притиска, якій він також допомагав. У власності родини Тупталів цей будинок із землею був до 1710 року, коли наймолодша донька сотника Параскева не заповіла перед своєю смертю «двір свій отечеський» Києво-Кирилівському монастирю. Але зрештою там розмістилась церковнопарафіяльна школа храму Миколи Притиска.
Збереглося кілька портретів Сави Туптала. До 1760 року в Кирилівській церкві з лівого боку висів портрет сотника з написом: «Благочестивий муж Туптало Сава — Запорозького війська честь і слава». Біля статечної постаті старого козака традиційно зображували його родовий герб — у червоному щиті золотий знак у вигляді трикутника. Цей самобутній та оригінальний геральдичний сюжет більше ніде не зустрічається в козацькому чи руському шляхетському герботворенні.
Благочестивий муж Туптало Сава
Запорожского войска честь і слава
В Богоявленский день отверсту неба
Восшествія тамо совершил потребу
В третій час на день третього року
Семь сот тисящна — з троічна кроку,
В Троічном Кирильском почи чину
Душею Троіци лице уазрить вину
В веку сем добре жил сто и три лета
Оби сторичну взял мзду троічна света.
Напис на одному з портретів Сави Туптала
Помер Сава Туптало у віці 103 років, в день Богоявлення, в січні 1703 року. Поховано його в північній частині нартекса Кирилівської церкви поруч із дружиною Марією Михайловою, яка померла в березні 1686 року у віці 80 років.
Доньки Сави Туптала в Миколо-Йорданському монастирі, який підпорядковувався Києво-Кирилівському, одна за одною були настоятельками. Наймолодша — Параскева була до чернецтва заміжньою і від шлюбу з Романом Артем’євим мала доньок Софію і Феодосію, а також сина Іллю. Донька Параскеви Софія (1708-1811), яка в Києві була відома як «Артемиха», як і дід її, прожила 103 роки. Її рідна сестра Феодосія була заміжня за Іваном Драбинкою-Лешкевичем, а їхня донька Палажка — за київським архітектором Андрієм Меленським, який спроєктував найстаріший пам’ятник Києва — Магдебурзькому праву. Відомо, що їхні нащадки проживали у Києві у другій половині ХІХ ст.
Святий Данило (Димитрій) Туптало
Але Родина Тупталів стала відомою насамперед завдяки синові Сави Григоровича — Данилу (в чернецтві — Димитрій) — видатному українському церковному діячеві, вченому, письменнику і проповіднику, богослову, агіографу, митрополитові Ростовському і Ярославському, який увійде в історію кількох країн як святий православної церкви.
Сам Димитрій (Туптало) у своєму «Діаріуші» власноручно запише пізніше, що його «во грісі родила мати 1651 року, місяця грудня», «на той час була війна Радзивілова і хрещенням святим просвітлений був». Це сталося 11 (день пам’яті Данила) або 17 (день пророка Данила) грудня в містечку Макарові, 370 років тому.
У 1668 році Данило Туптало у київському Кирилівському монастирі прийняв чернецтво від свого улюбленого вчителя, кирилівського ігумена Мелетія Дзика з ім’ям Димитрій. Згодом був ігуменом і проповідником монастирів Батурина, Глухова, Чернігова, Новгород-Сіверського, Києва. У 1677 році, будучи кафедральним проповідником при Лазарі Барановичу в Чернігові, написав за велінням останнього «Руно орошенноє» (1680), першу його книгу, що дійшла до нашого часу.
Архимандрит Києво-Печерської лаври Варлаам Ясинський, видатний богослов свого часу, доручає ігумену Димитрію (Тупталу) роботу над Життями святих. Туптало погодився і 6 травня 1684 року розпочав роботу. У своєму «Діаріуші» Димитрій писав: «З Божою поміччю, на послу, почав писати „Життя Святих“. Дай, Боже, докінчити!».
Над Життями святих працював понад 20 років і закінчив їх лише в Ростові в 1705 році. Крім цього, Туптало написав багато віршів, п’єс, духовних пісень, численні проповіді.
У 1701 році московський цар Петро І викликав Туптала до Москви і призначив на посаду митрополита Сибірського і Тобольського.
«Висока честь» не принесла радості Димитрію. Його здоров’я і так було підірване щоденною працею над книгами. Далекий і холодний Сибір не обіцяв нічого доброго. Димитрій занедужав, і цар залишив його у Москві.
У цей час Димитрій Туптало організував будівництво першої каплиці над могилою гетьмана Петра Дорошенка в селі Ярополець (нині — Московська область РФ) і започаткував традицію панахид над могилою Дорошенка.
читайте також:
У 1702 році Туптало був призначений митрополитом у Ростов (нині — Ярославська область РФ). Тут він завершував свою наукову роботу, писав проповіді, складав драми, кантати, вів велику просвітницьку діяльність.
Друкар Семен Селівановський, який орендував у 1800-1810 роках Московську сенатську друкарню, де видавалося «Слово о полку Ігоревім», сам набирав текст, засвідчив, що бачив рукопис «Слова» у книзі, написаний не таким давнім письмом, «схожим на почерк Димитрія Ростовського». Тож поява цієї давньоруської пам’ятки в центральній Росії, вочевидь, пов’язана з нашим українським духівником.
Рукопис «Слова о полку Ігоревім» знайшли в книзі з бібліотеки Димитрія Ростовського.
У тяжких умовах згасало життя видатного сина України. Він віддавав свої сили на освіту чужого народу, у чужому оточенні. Митрополита Димитрія вражав недостаток внутрішнього благочестя російського духовенства. Паства була бідна, погрузла в забобонах. Чимало своїх сил і знань віддав він боротьбі з неуцтвом і пияцтвом.
Завжди тихий і скромний Димитрій дуже потерпав від тяжких обставин часу. Але ніс тягар достойно.
Понад усе він любив Україну — щиро і самовіддано. Остаточно підірвала його здоров’я звістка про поразку гетьмана Івана Мазепи під Полтавою. Мабуть, не безпідставно, він побоювався царських репресій.
Вранці 28 жовтня 1709 року його знайшли в каплиці вже мертвого. Він захолов під час молитви, на колінах. Поховали його там, де заповів, — у монастирі Святого Якова, під підлогою.
З часом підлога, яка була над могилою митрополита, почала вгинатися. Монастирська влада забоялася, щоб вона не провалилася. І в 1752 році постановили підлогу перекласти. Коли її зняли, то побачили зруйновану труну, а в ній зовсім нетлінне тіло митрополита Димитрія Ростовського.
Чутка про це чудо розійшлась по всій імперії. У березні 1757 року синод російської православної церкви прийшов до висновку — визнати Димитрія Святим. Нині нетлінні мощі Святителя у Ростові Ярославської області РФ в монастирі Святого Якова.
Слава і пам’ять Святителя Димитрія
Митрополит Димитрій (Туптало) був першим, кого канонізував синод РПЦ у XVIII столітті. На честь українця Данила Туптала 1761 року була закладена фортеця Святого Димитрія Ростовського, яка дала початок місту Ростов-на-Дону.
Твори митрополита були добре відомі кільком поколінням письменників Російської імперії: Олександру Пушкіну, Григорію Квітці-Основ’яненку, Миколі Гоголю, Тарасу Шевченку, Олександру Герцену, Леву Толстому, Миколі Лєскову та іншим, багато хто з них мав книги Туптала в своїх бібліотеках, виховувався на них, а пізніше використовував опрацьовані ним джерела і сюжети у своїх художніх творах. Рукописи Димитрія (Туптала) мали широке поширення не тільки в Російській імперії, а й у Болгарії, Сербії, Румунії.
Митрополит Іван Огієнко вважав його найпопулярнішим письменником XVIII століття і фундатором сучасної української літературної мови. Він укрив нев’янучою віковічною славою і українську церкву, і український народ, і українську культуру.
Росіяни після канонізації обманно зробили українського патріота своїм, його твори переклали на російську мову й нині видають їх за російські культурні цінності.
Але росіяни після канонізації обманно зробили українського патріота своїм, його твори переклали на російську мову й нині видають їх за російські культурні цінності…
Лише 11 грудня 2007 року в Макарові був урочисто відкритий і освячений архієпископом Димитрієм, ректором Київської православної богословської академії, з благословення Святішого Патріарха Філарета перший в Україні пам’ятник Данилові Тупталу. Незадовго до того в селищі було освячено храм на честь Святителя Дмитрія, митрополита Ростовського української православної церкви київського патріархату. А під час декомунізації центральна вулиця смт Макарів була названа на його честь.
Сьогодні пантеон пам’яті родини Тупталів, влаштований у їхній усипальниці — Кирилівській церкві в XVIII-ХІХ століттях, також поступово відроджується. Хочеться сподіватися, що з часом усіх представників цієї унікальної родини буде належно вшановано в усіх місцях, до яких вони мали свого часу безпосередній стосунок.
