Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Старший сержант Михайло Кучерак до військової служби понад 15 років пропрацював журналістом. А свій військовий шлях розпочав у окремій гірсько-штурмовій бригаді на посадах командира відділення та пізніше пресофіцера, беручи безпосередню участь в Антитерористичній операції. За кілька років його було переведено в службу зв’язків з громадськістю Командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
У свої 54 роки він і надалі продовжує службу. Донедавна Михайло був головним сержантом роти батальйону тероборони, але вже місяць, як займає посаду інструктора з рекрутингу одного з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на Прикарпатті, звідки він родом. Ми поспілкувалися.
– Михайле, як у цивільного головного редактора державної газети взагалі виникло рішення піти на війну?
– Мені подумалося: а що відповім колись у майбутньому онукам на запитання: «Дідусю, а де ти був, коли Україна перемагала Росію у війні?» – усміхається старший сержант. – Чесно кажучи, ця думка стала потужним стимулом, який допомагав перебороти усі перешкоди: для вступу на військову службу я написав аж три листи – Президенту України, Міністру оборони і начальнику Генштабу ЗСУ. Згодом був призваний до війська, пройшов перепідготовку на військового журналіста та після підписання контракту був направлений до району проведення АТО.
– З огляду на твою майже шестирічну військову кар’єру, хочу запитати, де ти навчався на сержанта і у кого?
– Після першої ротації я закінчив курси командирського лідерства базового рівня за стандартами НАТО в сержантській школі. Це був один із перших випусків новоствореного навчального центру, у якому на основі ротації навчальні дисципліни й тематичні курси викладали найкращі сержанти-інструктори армій країн-учасниць НАТО. Завдяки їхнім зусиллям ми, курсанти, мали змогу опанувати зовсім інше ставлення до солдата, його рівня підготовки, інші вимоги до функціоналу сержанта.
Уже під час служби в Командуванні Сухопутних військ мене спрямували на курси з питань кадрової роботи та управління кар’єрою сержантського (старшинського) складу при Національній академії Сухопутних військ у Львові. Це теж для мене була суттєва школа росту.
– Нині ти старший сержант і навіть маєш досвід роботи на посаді штаб-сержанта Командування Сухопутних військ. З огляду на це, яким бачиш розвиток сержантського складу в ЗСУ в найближчі роки?
– У перші роки війни сержанти і старшини в багатьох випадках брали на себе командування взводами, ротами та батареями – з чим успішно справлялися. За наступні роки війна не тільки змінила ставлення до сержантів і старшин, вона показала, що сержанти та старшини вже стали кістяком сучасної української армії.
Тому наприкінці 2019 року уже впевнено можна було сказати: створення сержантського корпусу як окремої інституції у Збройних Силах України відбулося. Сержанти та старшини української армії сьогодні – це той військовий механізм, без якого важко уявити функціонування будь-якої військової структури. Вони краще за інших знають можливості й потреби кожного окремого військовослужбовця. Вони виступають основою ланки сержант ‒ офіцер і є тим зв’язком між солдатами і офіцерами, який заставляє усе працювати.
Наше завдання – не лише зберегти цей стан речей, але й розвивати його, перебираючи досвід найкращих армій-партнерів.
– Чому вирішив продовжити свою кар’єру в ЗСУ?
– На мою думку, у Івано-Франківському міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді сержанта-інструктора з рекрутингу я спроможний повністю реалізувати свої знання і досвід. За спиною ‒ низка контрактів та кілька місць служби, зокрема й у легендарній гірсько-штурмовій бригаді, Президентському полку, Командуванні Сухопутних військ та Івано-Франківському окремому батальйоні територіальної оборони. Окрім журналістського фаху, маю ще юридичну і психологічну вищі освіти. Мій досвід і шлях, який я пройшов за останні роки, дозволяють мені розуміти, хто і з якими якостями потрібен новим реформованим Збройним Силам України – як на солдатських, так і сержантських та старшинських посадах. А колектив, у який я потрапив, та його командир спроможні створити умови для максимальної реалізації мого потенціалу на користь нашого війська.
