Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Без них не обходиться жодне хірургічне втручання, навіть найпростіший аналіз. Вони щодня й кожної хвилини поруч із хворими, які перебувають на лікуванні в медичних закладах або просто звертаються до найближчої поліклініки. Мова йде про медсестер та медбратів. Людей, яких ще називають «руками лікаря», адже саме на них лягає весь вантаж виконання призначених процедур, стеження за режимом лікування і загалом за дисципліною та порядком у відділенні.
Медична сестра кардіологічного відділення Військово-медичного клінічного центру Західного регіону у Львові старший сержант Віра Ярмола стала медиком відразу після закінчення школи. А до ВМКЦЗР, тоді це військовий шпиталь Прикарпатського військового округу, прийшла в буремних 90-х роках.
Разом із цим закладом вона переживала численні державні кризи, скорочення Збройних Сил, затримки грошового забезпечення та й просто відверте глузування з боку простих громадян над людьми у військових одностроях. Та навіть тоді молодий спеціаліст не кинула роботи і не пристала на більш «вигідні пропозиції», а лишилась вірною своєму відділенню та установі.
— Мені завжди було цікаво працювати саме тут, — ділиться думками Віра Василівна. — Можливо, це завдяки людям, які служать поруч зі мною…
У слово «робота» в даному випадку Віра закладає багато визначень. Насамперед, це не менш ніж пів сотні пацієнтів, що проходять лікування в цьому відділенні. Всі вони різної вікової категорії, звань, посад і навіть світоглядів. Тут поруч лежать і генерали, і рядові, військові пенсіонери, діючі військовослужбовці.
До кожного потрібно знайти свій підхід, розуміння, добре слово, а іноді навіть і відповідну статтю Статуту Збройних Сил України. А ще крапельниці, уколи, аналізи, направлення на консультації в інші відділення.
Вважаєте, медсестри не плачуть? Просто їхніх сліз ніхто ніколи не побачить — ані пацієнти, ані родина. Та й сльози бувають різними. Іноді важко не відповісти на відверте хамство. А іноді…
— На мою думку, найважче в нашій роботі — це коли ти хочеш всім серцем допомогти людині, але приходиш на чергову зміну і дізнаєшся, що всі намагання наших лікарів та твої були марними, — із сумом каже Віра Василівна. — На щастя, подібні випадки бувають дуже зрідка.
Сьогодні у ВМКЦ Західного регіону відбулось чимало змін на краще. Як в умовах служби, так і лікування. Та про все це — у наступних матеріалах.
Фото і відео автора
