Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Під час транспортування на Львівщину загиблого піхотинця окремої механізованої бригади імені короля Данила Віталія Павлиська трагічно пішов із життя Геннадій Писаренко.
Військовослужбовець пошукового відділення групи транспортування та пошуку тіл загиблих «Евакуація 200» Цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України молодший сержант Геннадій Писаренко 9 листопада зупинив автомобіль у районі міста Пирятин Полтавської області через різке погіршення самопочуття. Вийшовши з машини, чоловік знепритомнів і помер на місці. За версією лікарів, причиною стала гостра серцева недостатність.
І так, як проводив Геннадій українських захисників, провели його в останню путь рідні, побратими, колеги, друзі у Дніпрі, звідки родом був військовий.
Не інакше як янголом віднині називають Геннадія Анатолійовича всі, хто його знав. З початку російсько-української війни патріот, не потрапивши через травми до бойового підрозділу, активно зайнявся гуманітарною підтримкою перших добровольців. Оперативно доставляв воїнам волонтерську допомогу на фронт, брав участь у формуванні батальйонів «Січеслав» та «Дніпро-1». Однак з обсягу волонтерської діяльності Геннадій Писаренко обрав найважчу місію — пошук, ексгумацію та транспортування до місць поховання загиблих захисників. До 2018 року він допомагав на добровільних засадах, а згодом підписав контракт із групою «Евакуація 200» Цивільно-військового співробітництва ЗСУ.
— Ми забирали тіла з позицій, розбитих бліндажів, не один десяток разів виходили на нейтральну смугу, а також везли загиблих українських фронтовиків з Донецька, Луганська та інших міст, — мовить побратим Геннадія Олександр. — Це величезне навантаження, але найважче — віддавати сина батькам.
Хоча ротація у групі «Евакуація 200» триває чотири місяці, колишній «афганець» Геннадій Писаренко працював п’ятий рік поспіль. Без пафосу й зайвих промов, як висловлюються його колеги.
— Геннадій був дуже релігійною людиною. Міг легко збадьорити й поліпшити настрій. Чудово кашоварив, — розповідає козак Микола.
У козацькому братерстві вони разом об’єдналися ще до війни. Геннадій Писаренко обіймав посаду обозного у Новокодацькій сотні Кодацької паланки Війська Запорозького низового.
— Він пішов з життя, як справжній заступник — під час несення служби народові, — каже доброволець Олександр. — Я досі згадую, як у 2015 році на блокпост Геннадій привіз багато джерельної води, яка нам стала порятунком.
Господь рано забрав Геннадія до себе — за місяць йому мало виповнитися 53. Салютна група вдарила трьома залпами попід небосхил, вшановуючи сина України. А після цього над дніпровими степами загуркотіли козацькі гармати, сповіщаючи далеких пращурів, що до них у безкрає українське небо здіймається ще один козак. Ще один герой.
Фото автора
