Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Сержант Денис Кісіленко наразі навчається на 3-му курсі у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобуває фах військового аналітика. У ВВНЗ хлопця дуже поважають та дослухаються до його порад, адже в минулому Денис – парамедик, рятував життя українським військовим на найгарячіших ділянках фронту.
− У мене в родині з військових лише дядько по маминій лінії, який проходив службу в Іраку у 2001 році. Я частенько розглядав його фотографії та подумки уявляв себе на його місці. Проте все ж збирався чкурнути за кордон та жити, як і більшість моїх однолітків, задля власного задоволення. Усе змінилося з початком російської агресії проти України.Тоді я зрозумів, що не зможу залишитись осторонь, − розпочинає Денис.
Тоді парубок вирішує підписати контракт зі Збройними Силами і стати на захист власної країни.
− Я потрапив до 36-ї бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського. Через рік − до 503-го окремого батальйону, який був сформований як 1-й лінійний батальйон, де і залишився служити. Щоб відповідати вимогам, які ставляться перед морськими піхотинцями, я дуже багато тренувався і засмутився, коли дізнався, що можу бути лише звичайним кухарем через те, що маю таку цивільну спеціальність, − розповідає сержант.
Хлопець хотів допомагати фронту, тому, коли на полігон Широкий Лан приїхали набирати охочих навчатися на медичних курсах, одразу записався на навчання.
− Спочатку були чотиримісячні курси на базі 169-го навчального центру «Десна».Згодом ще одні, я пройшов курс, щоби мати можливість керувати автомобілем «Хаммер», який використовують для медичної евакуації з поля бою, − розповідає парубок.
Згодом Денис довів усім свій професіоналізм у селищі Водяне, а згодом і на інших ділянках фронту. До хлопця приїздили навчатися такі самі, як і він, парамедики, і він радо брав їх під свою опіку.
− Я дуже пишаюся роботою з медичним батальйоном «Госпітальєри». Їхні позиції розташовані в найгарчіших точках фронту, що дозволяє швидко та ефективно надавати медичну допомогу та збільшує шанси на успішну евакуацію поранених. Також батальйон має постійні позиції у прифронтових лікарнях, як, наприклад, в місті Авдіївка, де вони ділять обов’язки порівну з лікарями.
Сержант Кісіленко вважає, що саме медичний батальйон допоміг йому зрозуміти, хто він.
− Серед «Госпітальєрів» були як бізнесмени, так і звичайні студенти. І в них було, чому повчитися. Після спілкування з такими людьми дуже важко сприймати циніків. Та й навіть з рідними, здається, часом немає про що говорити, адже про війну вони не зрозуміють. Можливо, це й є посттравматичний синдром, про який всі кажуть, − розповідає Денис.
У колективі хлопець, коли має нагоду, залюбки ділиться з молодшим поколінням своїми знаннями та вміннями.
Цього серйозного хлопця можна зрозуміти ще краще, коли переглядаєш його світлини з часів служби в морській піхоті… Мужній бородань з серйозним і трохи задумливим поглядом. Навіть під час розмови з ним можна помітити, що він постійно про щось думає і наче фізично тут, але душею далеко… Хто знає, можливо, десь там, на Донбасі?
