Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
78 років тому, 30 жовтня 1941-го, розпочалася восьмимісячна оборона Севастополя. Німецькі війська, зайнявши на той час велику частину України, всередині вересня підступали до Криму, й радянські війська змушено обороняли стратегічний плацдарм на півострові. Згодом падіння Севастополя з допомогою російських пропагандистів увійшло в історію як найвидатніший приклад героїзму та самопожертви росіян. Та насправді ті події мають інше забарвлення: вони стали однією з системотвірних складових радянського міфу про Велику вітчизняну війну.
Командування втекло, кинувши підлеглих напризволяще
Крим у часи Другої світової війни мав стратегічне значення як один зі шляхів до нафтоносних районів Кавказу (через Керченську протоку і Тамань). Крім того, він був важливий як база для авіації та Чорноморського флоту. З утратою півострова радянська авіація втрачала майданчик для нальотів на нафтопромисли Румунії, які були надзвичайно важливими для Рейху. Отримавши цей «авіаносець», у німецької авіація з’являлася змога наносити удари по цілях на Кавказі. Радянське командування розуміло критичність утримання півострова і зосередило на цьому напрямку значну частину військ, відмовившись від оборони Одеси.
Справжню історію Севастополя у 1941-1942 роках старанно замовчували і фальсифікували. Щодо героїчних дій радянських солдатів і матросів у перебігу оборони міста, які билися до кінця, ні в кого немає претензій. А от до тодішнього військово-політичного керівництва їх накопичилося чимало. Вище радянське командування почало евакуюватися (200 осіб — літаками, 700 — субмаринами) після того, як 30 червня 1942-го німецькі війська здобули Малахів курган і стало очевидно: подальший захист міста безперспективний. У цей час рядовий склад був деморалізований, солдати не мали можливості евакуюватися. Ба більше, вони не отримали наказу припинити безглузду на той момент боротьбу. Зрештою до 20 тисяч воїнів загинуло, а решта потрапили в полон.
Тільки нелюдським ставленням до бійців як до видаткового матеріалу можна пояснити те, що впродовж усієї битви за Севастополь Чорноморський флот більше відсиджувався у кавказьких портах, ніж підтримував захисників міста корабельним вогнем. Проте мало хто в теперішній Росії згадує ганьбу 1942 року, коли з приреченого міста евакуювали лише вище командування й партійні архіви, а рядових захисників кинули напризволяще. Цей епізод чудово показали в сучасному фільмі «Незламна» (в російському прокаті — «Битва за Севастополь»). До речі, 1944 року Вермахт евакуював своїх солдатів з узбережжя до останнього.
Історія, що стала через пропаганду «токсичною»…
Про Севастополь у РФ узвичаєно говорити лише в контексті двох «великих оборон» і як про місто винятково «російської» слави. Хоча кожній розумній людині очевидно, що будь-яка звитяжна слава у Російській чи Радянській імперіях є спільним здобутком десятків народів і спільною їхньою жертвою. Та й за весь час свого існування Севастополь пережив не дві, а п’ять облог. Тому пафосні медалі «За 3-тю оборону Севастополя» мають доволі безглуздий вигляд.
Міф про Севастополь нині активно поширений у російському інформаційному просторі. Його намагаються впихнути й іншим народам, що воювали тоді у складі Червоної армії, особливо українцям. Беручи до уваги події 2014 року, а саме окупацію Кримського півострова Росією, цей міф набув ще більшої актуальності. Проте маємо розуміти, що передусім Севастополь — якщо і місто слави, то точно не лише російської…
