Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
АрміяInform уже розповідала про Навчально-науковий інститут фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, де готують майбутніх начальників фізичної підготовки і спорту. Цього року конкурс серед охочих стати курсантами військового навчального закладу становив шість осіб на одне місце. Після складних вступних випробувань омріяні курсантські погони одягли десять першокурсників. Серед них − троє дівчат. У своєму юному віці кожна з них уже пізнала радість перемог, гіркоту поразок і життєві розчарування, коли хотілося все кинути і зачинитися у власному світі. Проте вони знайшли в собі сили продовжувати свій обраний шлях. Саме про них наша нинішня розповідь.
Юля
Юлія Гончаренко вразила мене своєю розсудливістю та не по роках дорослим ставленням до життя. Ця дівчина з серйозними поглядом, здається, вже прорахувала свій життєвий шлях на роки вперед і точно знає, чим вона буде займатися в майбутньому. Чи вистачить їй сил для подолання перешкод? Впевнений – вистачить. Адже перед нами майстер спорту з боксу, семикратний чемпіон України, призерка чемпіонату Європи та чемпіонка всесвітньої Гімназіади.
До речі, в бокс Юля потрапила випадково. Це було в Івано-Франківську, де вона народилися і виросла. Як часто буває, на заняття з фізкультури завітав тренер із боксу і запросив на тренування. Юля, яка на той час займалося тхеквондо, вирішила певний час відвідувати боксерські тренування, щоб, як вона каже, «краще «прокачати» руки». Адже на її переконання в тхеквондо з цим елементом були прогалини. Так у 8 років вона прийшла в бокс, щоб залишитися там надовго. Потім були виснажливі тренування, безкінечні збори, хвилини боїв, після яких місяцями доводилося відновлюватися. І все це заради однієї миті, коли рефері піднімає твою руку догори і оголошує тебе переможцем.
– Цієї миті я відчуваю себе на верхівці найкрутішої гори, яка щойно мені підкорилася. А ще неймовірне полегшення від того, що все вже завершилося якнайкраще, – ділиться Юля своїми відчуттями від перемог.
Звісно, мрія кожного спортсмена – поїхати на Олімпійські ігри. Але, без перебільшення, для цього потрібно покласти на вівтар усе життя. До того ж необхідні неабиякі кошти та відповідні умови для тренувань, харчування, фармакологія та інше. Отже, коли настає час розставляти життєві пріоритети, багато спортсменів стають перед вибором – продовжувати професійно займатися спортом чи обрати іншу спеціальність.
Настав такий час і в житті Юлі. Десять років свого життя вона віддала боксу. Були вражаючи результати та перспективи. Але Юлі хотілося знайти в житті щось інше, щоб дало більше емоцій, ніж бокс. До того ж саме настав час певного професійного «вигоряння». Сталося це після чемпіонату Європи серед юніорів, куди максималістка Юля їхала з однією метою – перемогти. І так би сталося, якби в півфіналі її відверто не засудили рефері.
– Я й досі переживаю те відчуття після поєдинку, коли ти стоїш у ринзі і розумієш, що через чиєсь суб’єктивне рішення перемогу просто віддали суперниці. Тим самим перекреслили місяці тренувань на межі можливостей і всі твої зусилля пішли прахом. Після цього я вирішила, що потрібно шукати інший життєвий шлях, – згадує Юля.
Після закінчення з відзнакою Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Юля вступила до Навчально-наукового інституту фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій НУО України імені Івана Черняховського.
– Вважаю, що саме тут я здобуду найякіснішу освіту, яка допоможе мені реалізувати свої життєві цілі. У майбутньому я хочу займатися науковою роботою в галузі фізвиховання, а можливо спробую себе і на тренерській роботі, – ділиться планами на майбутнє Юля.
Катя
Катерина Жунківська з 7 років займалася плаванням і бачила себе саме в цьому виді спорту. Почала вона тренуватися в рідному Тернополі, згодом родина переїхала до Києва. У столиці Катя продовжувала наполегливо тренуватися і були певні результати, проте згодом тренер вирішила, що перспектив для Каті в плаванні немає. Можете уявити собі, що відчуває дитина, яка сім років щоденно «викладалася» в басейні, коли почула вердикт: «безперспективна»?
– Відверто кажучи, просто опустилися руки. Була злість на весь світ і образа на тренера. Хотілося кудись втекти, щоб більше ніколи не зустрічати цих людей, – ділиться Катя.
Проте дівчина знайшла в собі сили продовжувати займатися спортом. Її навички в плаванні неабияк сталися в нагоді в іншому виді спорту – сучасному п’ятиборстві. Але, окрім плавання, потрібно було тренувати біг, стрільбу, навчатися фехтуванню та навіть освоювати кінний спорт.
– Найважчим для мене було «біг через стрільбу». Це коли ти відстрілялася, потім пробігла 800 метрів, потім знову відстрілялася і ще раз біг 800 метрів. Зізнаюся, спочатку я навіть мішень не бачила. Просто так викладалася під час бігу, що про точність стрільби й мови не було. Але згодом втягнулася, – говорить Катя.
«Втягнулася» настільки, що стала призером чемпіонатів України і виконала норматив кандидата в майстри спорту.
Надалі Катя планує не полишати спорт і продовжувати виступати на змаганнях. Тому наполегливо тренується і, звісно, мріє про олімпійські нагороди.
Віка
Вінничанка Вікторія Невесенко з шести років займалася акробатикою, і, зважаючи на цілеспрямованість цієї дівчини, напевно досягла б неабияких висот у цьому виді спорту. Проте серйозна травма, яка поставила під сумнів не тільки її спортивне майбутнє, а й активне життя взагалі, перекреслила всі акробатичні перспективи. Тривалий період реабілітації не зломив Віку і, як тільки дозволив стан здоров’я, дівчина знову почала займатися спортом. За рекомендацією батька вона почала відвідувати секцію тхеквондо. Саме тут і відбулася досить знакова в житті дівчини зустріч з майбутнім тренером Аліною Новинюк.
– Я вдячна цій людині, яка зробила для мене дуже багато в житті. Саме завдяки їй я досягла результатів у тхеквондо. До того ж активні заняття саме цим видом спорту разом із реабілітаційними заходами допомогли мені подолати наслідки важкої травми, – говорить Вікторія.
Нині в активі Віки призові місця на чемпіонатах України та міжнародних змаганнях. Вона кандидат у майстри спорту з тхеквондо, проте не обмежила свій світ лише спортом. Вікторія наполегливо вивчає англійську мову і планує досягти серйозних результатів в новому для себе виді спорту – стрільбі.
– У моїй родині кілька поколінь служили Батьківщині у війську. Тому те, що я обрала професію військового, для мене було природно і досить прогнозовано. Звісно, мою батьки, які є також військовослужбовцями, підтримали мене в цьому виборі, – говорить Віка.
За словами дівчини, їй дуже цікавий біологічний напрямок та спортивна реабілітація. Саме цим Вікторія планує займатися в майбутньому.
Як бачите, шлях цих дівчат до омріяних курсантських погонів був різним, але кожній з них довелося торувати його в непростому, а інколи навіть жорстокому, світі спорту. Вони з честю пройшли крізь випробування і сьогодні з оптимізмом дивляться на життєві перспективи. Своє майбутнє вони пов’язують зі Збройними Силами України і це – найкраще місце для цілеспрямованих та амбіційних молодих людей.
Фото Руслана Тарасова
