Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Особисте ідейне протистояння із російським агресором для заслуженого художника України Олександра Дорошенка розпочалося на Майдані. Він ‒ людина з обмеженими можливостями, яка провела в інвалідному візку більше сорока років, був там із першого й до останнього дня. Олександр чим міг допомагав майданівцям, невпинно фіксуючи у пам`яті та на фото людей і події. Звідси ж майстер проводжав на фронт чоловіків та жінок, котрі з часом стали героями його полотен – нині живими і тими, хто відійшов у вічність…
Любити до смерті…
… Бій добігав свого логічного кінця. Логічного, бо залишки взводу із цього добробату вже не мали чим відбиватися від росіян. Ні патронів, ні гранат майже ні в кого не лишилось. Та й взагалі було дивом, що взвод, маневруючи в оточенні, протримався проти кількох регулярних ворожих підрозділів так довго. Бо ж більша частина розстріляного за останні дві доби боєзапасу була трофейною. Усе, що захоплювали у стрімких зіткненнях з окупантами, одразу йшло в розхід.
Поле бою вкривали тіла загиблих, палали і чаділи російські бронемашини й старенькі добробатівські авто. Хтось з українців десь удалині з останніх сил проривався з ворожих лещат. А єдина тут українська дівчина не покидала напризволяще, посіченого кулями й осколками, помираючого коханого. Вона пригортала до грудей його скривавлену голову, спостерігаючи, як до них зусібіч боязко підступають кілька ненависників… Ні, тільки не полон!
Жінка дістала з підсумка останню, «смертну», гранату й вирвала із неї запобіжну чеку. А її кільце вдягла собі на пальця – що ж, згодиться замість обручки…
Через війну закохані так і не встигли одружитися. Втім, на заручини часу в них вистачить саме зараз! Жінка дістала з підсумка останню, «смертну», гранату й вирвала із неї запобіжну чеку. А її кільце вдягла собі на пальця – що ж, згодиться замість обручки…
Ця пара закоханих й досі для Дорошенка безіменна. Відчайдуха-хлопця художник примітив на Майдані. На його прохання сміливця сфотографувала дружина Олександра Олена. А він, переглядаючи відзняті матеріали пізніше, визнав світлину навдивовижу колоритною. Подружжя почало з`ясовувати долю незнайомця, щоб написати з нього картину.
Другим фронтовим полотном Олександра стала «Дорога на Київ. Перекур» про Героя України Євгена Тельнова. Перед загибеллю Євген знищив два танки й дві бронемашини росіян
У багатьох художників дуже цупка професійна пам`ять на обличчя. Якось переглядаючи наші й ворожі сайти у пошуку нових сюжетів, Дорошенко пережив шок. Неждано-негадано він побачив фотознімок свого героя… на одній із вражих сторінок. Він упізнав його одразу, хоча неживе тіло хлопця було геть знівечене. Поряд із загиблим українцем простяглось не менш розтерзане жіноче. Про цю жінку Олександру згодом вдалося взнати лиш те, що вона – волонтерка, наречена полеглого героя. І загинула із ним на Донеччині від однієї на двох гранати.
Полотно під назвою «Обручка» Дорошенко все ж написав – за світлинами. Наступною була «Дорога на Київ. Перекур» про Героя України Євгена Тельнова. Перед загибеллю він знищив два танки й дві бронемашини росіян. За нею – інші…
Крізь байдужість та «некомерційність»
–У жодному разі не сприйміть мої слова за дешевий пафос. – Каже Дорошенко під час зустрічі. – Просто я не можу залишатися байдужим до війни, до наших патріотів, які на ній гинуть. Із зрозумілих причин вимушений брати сюжети, пейзажі, обличчя із соціальних мереж. Між тим кожна людина, деталь на моїх полотнах документально достовірні. Не маю морального права ні на напівправду, ні на викривлення реальності. Фронтовиків, волонтерів, патріотів продовжу малювати попри все…
Десятки картин Олександра є в приватних колекціях Канади, Чехії, Ізраїлю, Великобританії та США. Проте він не бажає, щоби саме полотна про події на Сході країни осідали в якоїсь однієї людини, тим паче, за кордоном.
