Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
Історія українських земель переповнена легендами і таємницями. Чи не найбільше їх припадає на середньовіччя, коли зародилася, утвердилася та була поступово ліквідована державність давньої Русі. Середньовіччя – це доба князів і ординців, справжніх панів-магнатів і шляхетства. Писемних джерел про період V-XV століть в історії українських земель збереглася досить обмежена кількість. Відомі Києво-Руські, Литовські й Козацькі літописи, а також літописні списки, яких налічується кількасот. Окрім того, маємо метрики, замкові й актові книги, що велися вже на рубежі середніх віків і нового часу.
Скарб як історичне джерело
За допомогою археологічних знахідок є змога підтвердити, деталізувати перебіг подій, описаних у літописах, а іноді й спростувати їх. Часто ключем для розуміння таємниць минулого стають знахідки скарбів. Як правило, середньовічний скарб – це глечик чи горщик з одним-двома десятками зіпсованих часом монет. Вартість такого скарбу невелика, але для науки він має величезне значення. Чи не кожна місцина в Україні має легенди про схований віз чи човен із золотом або ж цілі скарбниці давньоруського, польського, турецького, татарського, козацького, гайдамацького походжень.
Чи не кожна місцина в Україні має легенди про схований віз чи човен із золотом або ж цілі скарбниці давньоруського, польського, турецького, татарського, козацького, гайдамацького походжень.
Дослідники твердять, що ховаючи коштовності, зокрема гроші, мешканці здебільшого намагалися врятувати їх під час лихоліть, яких на долю нашого краю випало дуже багато. І повернути скарб власникові чи його нащадкам вдавалося далеко не завжди. Так народжувалися легенди…
«Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо»
Чимало лихоліть, що випали на долю наших пращурів, насправді не були такими фатальними, як може здатися. Приміром, монгольське панування на землях Київщини протрималося в XIII-ХIV століттях приблизно стільки, скільки у ХХ-му Радянська влада. Васали і намісники Золотої Орди з-поміж місцевих князівських нащадків збирали данину в Києві у 1240-1241, 1249-1271, 1301-1321, 1331-1362 рр., аж доки титул Великого князя Київського не відвоювали Гедиміновичі. Литовці дозволили українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Українські бояри ставали на службу до великого князя литовського, за це їм повернули давні родові землі. На місцях залишалася попередня система управління. Збереження традиційного укладу здійснювалося за принципом: «Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо».
Культура Київської Русі справила значний вплив на литовців (жамойтів). Вони переймали від українців (русинів) і білорусів (литвинів) військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання та владарювання. Староукраїнська стала мовою великокняжого двору і державної канцелярії. Великого поширення з-поміж литовської знаті набувала «руська віра» – так спочатку називали в Литві православне християнство.
Державна організація і суспільний устрій Великого князівства Литовського були органічним продовженням ладу Київської держави.
Отже, державна організація і суспільний устрій Великого князівства Литовського були органічним продовженням ладу Київської держави. Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. було своєрідною федерацію земель-князівств, зокрема українських – Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського, кожне з яких карбувало власну монету – гріш і денарій – дрібні частини гривні.
Довідково. Академік Іван Крип’якевич стверджує, що на початку XIV століття в Галицько-Волинському князівстві рахували у гривні 48 грошей, або 240 денаріїв. Здебільшого це дрібна, розмінна монета, яку карбували в Чехії, Угорщині, Польщі й інших країнах. Тоді головною характеристикою монети була вага дорогоцінного металу, з якого викарбувана. Можливо, що галицько-волинські князі карбували свою монету на зразок західної, але досі її не відкрито у монетних скарбах. Проте, добре відомі монетні знахідки другої половини XIV століття, які карбували на землях Київської Русі.
Грошики руські
Зокрема, у Львові перша відома монета з’явилася вже після загарбання Галичини Польщею. У 1349-му тут почали карбувати срібні пів гроші та мідні монети – денарії або пули, які випускали як дрібну розмінну монету для міської торгівлі.
У Львові перша відома монета з’явилася вже після загарбання Галичини Польщею. У 1349-му тут почали карбували срібні пів гроші й мідні монети – денарії або пули, які випускали як дрібну розмінну монету для міської торгівлі.
-
- Галицька Русь. Денарій короля Казимира III
-
- Галицька Русь. Денарій короля Людовика Угорського
-
- Галицька Русь. Денарій Владислава Опольского
Емісія «Грошика Руського» велася за часів панування тут королів Казимира III Великого (1349-70), Людовіка Угорського (1370-72, 1378-82), Владислава Опольського (1372-78) та Владислава Ягайла (до 1434). На аверсі монети вміщувалася монограма монетного сеньйора і кругова легенда. На реверсі — герб руського королівства (крокуючий вліво руський лев) та кругова легенда: MONETA RUSSIAE. Грошик Руський Казимира III Великого за вартістю прирівнювався до 1/2 гроша празького або польського квартника. У письмових джерелах Грошик Руський згадується як grossi usuali (загальновживана монета), grossi numori Ruthenicalis (гроші руської лічби), moneta in terra Russiae (монета, що перебуває в обігу в Руській землі) тощо. У складі монетних скарбів Грошики Руські зустрічаються переважно на території галицьких земель, Поділлі та в Молдові.
Пів гроші Владислава Ягайла
Монетне карбування Владислава Ягайла за обсягом значно перевищувало карбування всього попереднього періоду. Якщо галицьких монет Казимира III, Владислава Опольського, Людовика Угорського загалом відомо 100 екземплярів, то руські й львівські пів гроші Владислава Ягайла зустрічаються у досить великій кількості (близько 400 екз.).
За Ягайла відбувся перехід від карбування традиційної галицької монети, високопробних руських пів грошів, що не входили у польську монетну систему, до виробництва низькопробних, львівських пів грошів, які внаслідок своїх якостей могли перебувати у вільному обігу на всій території Польської держави, у складі якої перебувала й Галичина. У зв’язку з цим відбулись певні зміни у зображенні на зворотному боці – ініціали монетного сеньйора в обідку з 4 дуг змінено на державний герб Польщі – орла. Рисунок нових львівських пів грошей – грубий і примітивний, рельєф – жорсткий і плоский, багато деталей втрачено. Легенди зазнали кардинальної переробки – напис лицьового боку moneta Russie («монета руська») змінено на moneta Lemberg (Lembur, Lemburd, Lemborg) («монета львівська»). За Владислава Ягайла було ліквідовано залишки автономії Галичини, що, безумовно, відбилось на монетному господарстві цих земель.
Київські імітації Джанібека
Київське князівство до 1360-х карбувало наслідування монетам хана Золотої Орди Джанібека, під залежністю якого перебувало. Поодинокі знахідки подібних монет зафіксовані також у Сумській, Житомирській, Черкаській, Херсонській, Тернопільській (фортеця Хотин) областях України та у передмісті Гродна (Республіка Білорусь).
Характерною особливістю київських імітацій є те, що частина першого рядка легенди ординської монети слово «Ал-адль» (Справедливий) виступає вже як самостійне зображення з довільним розміщенням. Водночас до стандартної для ординських монет плетінки (вузол щастя) на аверсі додають зірки і крапки, розміщені поряд з імітованою інтерпретацією напису «Ал-адль». Цікаво, що плетінку, а заразом і зірки й крапки з київських наслідувань запозичено для карбування на реверсі монет першого київського князя з литовської династії Гедиміновичів – Володимира Ольгердовича (1363–1394 рр.). Його монети, окрім схожої символіки, мали ще й однакову з ординськими наслідуваннями вагу. Це одними дослідниками інтерпретується як спадковість фінансової системи князівства, а іншими – як обмеженість тогочасної литовської влади.
Уперше монети Володимира Ольгердовича знайдено у 1870-х у с. Гвоздове на Київщині. Відтоді кількість відомих монет цього князя зросла до понад тисячі, більшість виявлено на території Середнього Подніпров’я. Окрім ординської «плетінки», існує ще кілька типів зображень на зворотному боці київських монет; на аверсі ж усі вони мають так званий княжий знак, аналогічний зображенням, вирізьбленим на печатках синів Володимира Ольгердовича. Це наштовхує на припущення, що згаданий знак був гербом київського князя, в якому, коли тлумачити його як схематичне зображення церкви, відбилося значення Києва як релігійного центру Русі.
Сосницький скарб
Найбільшим масивом нумізматичних пам’яток часу правління у Києві князя Володимира Ольгердовича залишається скарб з 969 монет, знайдений 1911 року в с. Сосниця на Чернігівщині.
Найбільшим масивом нумізматичних пам’яток часу правління у Києві князя Володимира Ольгердовича залишається скарб з 969 монет, знайдений 1911 року в с. Сосниця на Чернігівщині.
Відомий український історик Микола Котляр проаналізував склад Сосницького скарбу і розробив типологічну класифікацію цих монет за п’ятьма типами. Окрім вищезгаданої «плетінки», на реверсі монет Володимира Ольгердовича теж зображували літеру «К» в картуші, хрест у картуші, були односторонні монети із зображенням князівського знака і хреста. Відмінність, на думку нумізматів, може вказувати на черговість карбування монет.
Дмитро Корибут і Мамай Кият
Монети Чернігово-Сіверського князівства (основна частина відомих знахідок міститься у Борщевському скарбі (Бориспільський район, Київська обл. 1948 р.), зокрема, монети князя Дмитра Корибута Ольгердовича (1381–1404) визначаються за двома основними ознаками: наявністю характерного знака та присутністю імені князя. Монети, віднесені сучасними дослідниками до сіверського карбування, наслідують монети хана Мухаммада, що карбували в Орді у 772 (1370), 773 (1371/72) та 777 (1375) рр. та мають характерний знак (умовно – герб Корибута). До сіверського карбування з певною часткою вірогідності відносять і ті монети, що не мають князівського герба, але за стилем, розмірами і вагою дуже подібні до монет із князівським знаком. Сіверські наслідування в контексті аналізу зображень можуть символізувати загальну залежність від Орди Мамая. Важко сказати, яким факторам – політичним чи економічним – віддано пріоритет у цьому випадку, адже про відносини Мамая і його ставлеників Абдаллаха, Мухаммада та Буляка з Корибутом майже нічого не відомо. Відомо лише про існування певної угоди між Ольгердом та Мамаєм щодо «виходу» данини із земель Південно-Західної Русі.
Монети волинського князя
Рубежем 1380-90-х датується випуск монет Волинського князя Федора Любартовича. Ця атрибуція зроблена нещодавно Ю. Барейшею. На одній стороні монети розміщено зображення хреста (герба Волині), на іншій – лев, що стоїть на чотирьох лапах з повернутою назад головою. Відомі знахідки такого типу монет на кордонах Волинської, Рівненської та Львівської областей. Особливий «денарій Луцька» випускався тут і в час Володислава Ягайла на початку XV століття.
Звідки Москва взяла копійку?
Карбували власні монети й у Подільському князівстві, яке утворилося в середині 40-х XIV ст. внаслідок боротьби за спадщину Галицько-Волинського, на землях від Покуття до Середнього Подніпров’я. За часів правління подільського князя Костянтина Коріятовича (1380 – до 1391) та князя Федора Коріятовича (1388 – 1394) тут карбували Подільський полугрошик. На аверсі монети Костянтина зображений Юрій Змієборець (генеалогічний герб роду Коріятовичів), на реверсі — герб угорських королів із династії Анжу, що свідчить про певну васальну залежність Коріатовичів від короля Угорщини й Польщі Людовіка І. На ранніх монетах був напис латиною: «Костянтин князь, дідич та господар Смотрича», на пізніших — «Костянтин князь, дідич та господар Поділля». Монет Костянтина Коріятовича сьогодні в різних скарбах знайдено сім.
Єдина відома нині монета князя Федора Коріятовича — денарій із зображенням особистого княжого знака — подвійного хреста з розсіченими кінцями, який проростає з фігури, схожої на літеру «М», знайдена у вже згадуваному Сосницькому скарбі.
Єдина відома нині монета князя Федора Коріятовича — денарій із зображенням особистого княжого знака — подвійного хреста з розсіченими кінцями, який проростає з фігури, схожої на літеру «М», знайдена у вже згадуваному Сосницькому скарбі. На іншому боці монети Федора під короною зображені дві готичні літери: «С» та «О», які більшість дослідників пов’язують з карбуванням монети в Кам’янці — Camenec латиницею.
Інший брат Костянтина і Федора — Дмитро Коріятович був одружений з сестрою Великого князя московського Дмитра Донського. Таким чином Юрій Змієборець став гербом Московських князів та Москви, а син Дмитра Донського — князь Василь, почав карбувати монети з зображенням святого Юрія на коні зі списом (коп’єм) — звідси пішла назва «копійка»…
Середньовічні скарби містять ще чимало таємниць. Подейкують, що дехто з місцевих магнатів навіть у XV та XVI століттях міг карбувати власні монети. Багато знахідок не ідентифіковані. Приміром, у селі Кантелина Іллінецького району на Вінниччині знайдені монети із назвою села латинкою, на Рівненщині – монету, яку пов’язують із Василем-Костянтином Острозьким. Переконаний, що з часом розкриється чимало таємниць, особливо, коли до наукового обігу долучаться монети, що перебувають у приватних колекціях.
