Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Квітень 2019-го. Бойовий медик Володимир із позивним «Гагарін» четверту добу на ногах. Ситуація лише напружується, бої практично не припиняються, у чоловіка періодично оживає рація із криком «Трьохсоті!», поранені, евакуація…
Коли близько опівночі сонний та втомлений чоловік повертався з позиції, сподіваючись хоч трішки подрімати, у метрі розірвалась 82-га міна. «Правду кажуть, що свою міну не чуєш», – говорить Володимир. Так само він не відчув пробиті груди і плече… Жодного болю, лише сильний удар у щелепу.
«Гагарін» на якусь мить утратив свідомість, а отямившись, навіть встиг ображено подумати: Хто ж це в щелепу кулаком заїхав? Бойовому медику!.. Оглянувся — нікого немає. На позиціях чути черги, вибухи. Значить продовжується бій. Поряд підпалена міною машина, світиться дірка в стіні старої будівлі… Міна вдарила у підвіконня і більша частина уламків пройшла трішки вище за чоловіка, багато з них «зловив» автомобіль… Саме вони і врятували життя чоловіку. Лиш невелика частина не оминула медика. Та, дякуючи бронежилету і касці, поранення виявилися не смертельними…
— Дивлюсь, а з мене прямо дим валить, увесь у крові, — пригадує Володимир. — Добре, що аптечка завжди зі мною. Замість патронів та гранат, розгрузка на бронежилеті, заповнена різними медичними інструментами та засобами. Зупинив кров, як міг, і швиденько до бомбосховища. До нього було метрів 15. Мабуть, це найдовші 15 метрів у моєму житті. А там побратими, яких я ж і навчив надавати першу медичну допомогу. Зняли куртку, светр. Дивлюсь – рука пробита уламком, в грудях – дірка, але чомусь і досі нічого не відчуваю… До речі, непогано хлопців навчив. Не розгубились, грамотно іммобілізували грудну клітину, руку, щелепу. Недаремно стільки часу на це витратив. Прямо приємно було… Потім евакуювали до шпиталю. Підлікувався – і знову на фронт! До речі, за деякий час точно на цьому місці був ще один поранений. Він теж уже в строю!
«Гагарін» – чоловік досвідчений. Більше тридцяти років медичного стажу, до війни працював у Харкові нейрохірургом. Свій бойовий шлях розпочав ще в травні 2014-го в Слов’янську. Потім було Щастя… і пішло-поїхало…
Чоловік розповідає, що дуже важко витягати з поля бою своїх друзів. Показувати, що тобі їх шкода — не можна. Медик повинен зберігати холодний розум. Немає права на жалість.
– У порятунку поранених важливу роль відіграє не тільки медик, а й водій медевака, в нашому випадку «мотолиги», – додає чоловік. Пам’ятаю, як минулого року ми вивезли одразу вісім поранених під серйозним артобстрілом. Голови підняти не могли. Тільки завдяки водію ми залишились цілими і змогли позабирати всіх. Того дня бій розпочався із самого ранку, близько шостої. Практично одразу ожила моя рація: «Ханой, 300!» Тільки ми вивезли одного пораненого, як до нас побігли люди, всі в крові, але не важкі… Кричать: «На нас увагу не звертайте, важкі – там, метрів за 100-150 у бік противника». Ну що робити? Ми туди. Прибігли, а там двоє дуже важких, в уламках – від маківки до п’ят. Вогонь – проливний. Ми дуже швидко бігли, четверо хлопців мені допомагали, та дорогою двоє з них також хапанули свинцю… Так у мотолизі опинилось вже п’ятеро поранених. Ми розуміли, що треба швидко тікати, бо мотолига своїм звуком дратує ворога. Тільки вискочили в безпечніше місце, як знову ожила рація – «Трьохсоті!» Мчиш із думкою: «Хто? Хто цього разу? Тільки б устигнути. Якщо витягнемо живим, то зробимо все можливе й неможливе, аби врятувати. Тільки б устигнути… Так ми назбирали вісім чоловік у машині… Всі, кого забрали, – вижили. Більшість повернулись до строю. Тож, яка може бути пенсія?
У рідному Центрі екстреної медичної допомоги на «Гагаріна» з нетерпінням чекають. Кажуть, що такі фахівці — на вагу золота.
– Мені – 52, тож іноді здається, що для штурмової роти я вже трохи застарий, що вже не так швидко бігаю, — жартома розповідає «Гагарін». – Та після кожного врятованого життя розумію, що на відпочинок – ще ранувато.
