Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Спекотного літа першого року війни підрозділи української армії, Національної гвардії і добробатів звільняли українські міста і села від російського окупанта та їхніх прислужників з-поміж місцевих колаборантів.
Під час визволення Лисичанська 24 липня 2014 року штурмовий підрозділ 24-ї окремої механізованої бригади потрапив під щільний ворожий вогонь з териконів. Коли впав вражений кулеметник Павло Лейба, йому на допомогу кинувся капітан медичної служби Сергій Рокіцький. Куля ворожого снайпера обірвала життя молодого офіцера, сина, батька і чоловіка. Сергій був єдиним сином у сім`ї.
Сергій Рокіцький після закінчення школи вступив у Вінницький медичний коледж. Проходив службу начальником медичного пункту у артилерійській бригаді в Тернополі. Війну зустрів на посаді старшого ординатора медичного відділення 24-ї окремої механізованої бригади. З весни виконував бойові завдання на сході. Указом Президента України нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) та присвоєно військове звання «майор».
– Пройшло сім років, сім довгих років, але я не можу змиритись з тим, що сина забрала війна, – з болем каже мама полеглого військового медика Галина Володимирівна.
У день загибелі Сергія Рокіцького земляки, однокласники, ветерани російсько-української війни та представники місцевого самоврядування разом із батьками провідали могилу військового медика в рідному селі Великі Мацевичі на Хмельниччині, поклали квіти та помолились. Провідали і школу де навчався Герой.
Світла пам’ять мужньому військовому медику, котрий ціною власного життя намагався врятувати пораненого захисника!
