Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Павло Смерницький народився у 1991 році в невеличкому селищі неподалік Запоріжжя. Там минуло його дитинство.
— Про мене казали: «золота дитина». Я був третім, наймолодшим у родині, тому загальними зусиллями виріс ввічливим та непогано вчився, — згадує Павло дитинство.
Справжньою пристрастю хлопця стало читання. Розповідає, що до першого класу йшов, не розуміючи, як складати літери у склади, але наприкінці навчання в школі вже прочитав всі книжки домашньої, шкільної та сільської бібліотеки… Любив історичну та пригодницьку літературу.
Рідні вважали, що після закінчення школи юнак захоче стати, як мріяв у дитинстві, медиком. Але Павло, здивувавши всіх, вступив до професійного коледжу на факультет «Бухгалтерська справа».
— За фахом я не працював жодного дня. Зрозумів, що не моє. А потім була строкова служба в одному з підрозділів протиповітряної оборони, де загартувався фізично й морально, — розповідає Павло.
Після армії повернувся додому, але згодом поїхав до Одеси. Працював різноробочим, вантажником… Накопичив гроші та відкрив кілька точок з продажу овочів та фруктів.
— Ось тут і стався в пригоді бухгалтерський диплом! — усміхається чоловік.
…Влітку 2014 року увага Павла, як і всіх українців, була прикута до подій на сході України. Зі шпиталів після поранень почали повертатися знайомі, які пережили пекло літа 2014-го…
Одного ранку, продавши свій невеличкий бізнес, Павло рушив до військкомату. Тривала п’ята хвиля мобілізації. Потрапив чоловік до одного з підрозділів Національної гвардії України. Служба полягала в охороні важливих об’єктів, виїздах в сектори АТО для виконання завдань на численних блокпостах. Після демобілізації Павло залишився в підрозділі служити за контрактом.
— Так, ми виконували завдання, покладені на НГУ. Але задоволення не було. Хотілося бути на передньому краї, бачити ворога, — розповідає чоловік.
Кілька разів намагався перевестися до підрозділів спецпризначення, але не виходило… У 2018-му звільнився.
Повернувся до цивільного життя. І одного разу зустрів знайомого, який служив у батальйоні морської піхоти. Почувши розповіді про службу піхотинців, зрозумів — це те, чого шукав…
За тиждень після підписання контракту Павло з побратимами вирушив на фронт у район Широкиного.
— Важливою стала тоді підтримка мого рішення з боку рідних. Зрозумів, що все правильно роблю, не помиляюся, — розмірковує морпіх.
Побачивши на фронті роботу парамедиків, військовий повернувся думками в минуле та пригадав давню пристрасть — медицину. Тоді пазл склався — бойовий медик! Ось його покликання!
Вже під час другої ротації до району проведення ООС морпіх закінчив курси бойових медиків.
Нині, перебуваючи в постійному місці дислокації підрозділу, повернувся до читання, але тепер література виключно медичної тематики. Періодично вдосконалює фахові навички, надаючи медичну допомогу побратимам і навчаючи особовий склад основам парамедичної допомоги.
— Я щаслива людина! — каже бойовий медик. — Адже нарешті знайшов те, що люблю і можу робити, у чому маю змогу розвиватися та вдосконалюватися.
Фото автора
