Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Власний сайт, сторінки в Інстаграмі та Фейсбуку для просування послуг і продукції, а головне — 8 пар працьовитих рук та стовідсоткова якість за адекватну ціну. Так коротко можна розповісти про майстерню Олександра Гороха «Реставратор», яка відновлює старі меблі. Нічого дивного, скажете ви, і будете мати рацію, адже це не така вже й рідкісна справа. Але є і цікавинка в цьому підприємстві: майже весь персонал, окрім двох дівчат-швачок, учасники бойових дій. Як і сам власник, який до того, як започаткувати свою справу, 13 років життя присвятив українському війську.
— Строкову службу я проходив у Десні, — розповів журналістові АрміїInform Олександр, — навчався на командира відділення БМП-2. А у 2005-му уклав контракт. Двічі виконував завдання в складі миротворчої місії в Косові. До речі, і на Схід потрапив майже відразу після прибуття з Косова. Майже, як тоді жартували, зняли з потяга — і на війну.
22 травня 2014-го Олександр Горох брав участь у боях за місто Рубіжне. Саме того дня в засідку проросійських бойовиків потрапила 5-та рота 2-го батальйону 30-ї ОМБр. Потім були бої за Щастя, Металіст. А у липні старший сержант Горох зазнав поранення поблизу міста Олександрівськ Луганської області.
— Під моїм командування дві БМП-2 виїхали на допомогу розвідувальній групі нашої бригади, яка потрапила в засідку. Збройний напад ми відбили, поранених розмістили в бойових машинах. І тут раптом я відчув сильний біль у правій нозі. Вже на автоматі я продовжував вести вогонь і керувати підлеглими. І лише від’їхавши на безпечну відстань, знепритомнів. Гадаю, що від загибелі мене врятував малюнок мого сина Сашка, який він мені подарував перед моїм від’їздом. Клаптик паперу із синім небом та зеленою травою я не загубив і завжди носив у шоломі.
Того дня завдяки вмілим діям і мужності старшого сержанта Гороха 8 бійців уціліли. Згодом Олександра нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Внаслідок мінно-вибухової травми чоловік став інвалідом 3 групи.
— Було важко. Я, тридцятирічний чоловік, який має утримувати родину, майже рік пересувався спочатку на милицях, потім із паличкою. Чесно, був і відчай, і страх майбутнього… У 2015-му звільнився з армії за станом здоров’я. І тоді капелан нашої бригади, отець Сергій Дмитрієв, порадив узяти участь у курсах із підприємництва від американської організації USAID і спробувати виграти мінігрант на відкриття власної справи. І в мене вийшло: із приблизно 30 осіб я став одним із трьох переможців.
Так у Олександра з’явилася перша швейна машинка, перші ножиці та шурупокрут. А ідея відкрити майстерню з реставрації меблів дісталася у спадок від батька дружини. Той, сам колишній військовий, уже мав досвід роботи у цій сфері та став і першим майстром на підприємстві, і вчителем.
— Перші три роки все, що заробляв, укладав у розвиток бізнесу. Нині це невеличкий, але потужний цех, де працює 8 осіб. У деяких випадках, окрім ремонту та перетягування, виготовляємо меблі під замовлення. Наразі розробляємо власну модель дивана, яку плануємо запустити у більш масове виробництво.
А головні завдання Олександра Гороха — створення нових робочих місць для побратимів і гарно робити свою справу, яка йому до душі.
— Ми намагаємось тримати марку та відповідати здобутому авторитету. До нас клієнти звертаються, знаючи, що в «Реставраторі» працюють ветерани, які відповідають за результат.
