Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Мишоловки, одноразовий посуд, консервні банки, деталі від канцелярських ручок, дитячі іграшки та звичайні газети – саме ці, ніби не пов’язані між собою речі, використовують у мінуванні місцевості.
Основам саперно-інженерної справи, а також хитрощам, до яких вдаються ворожі диверсанти, кілька днів навчав військовослужбовців окремої гірсько-штурмової бригади старший інструктор спеціальної інженерної підготовки фонду «Повернись живим» Євген Антипенко.
– Ми бачимо, скільки підривів на фронті останнім часом, скільки поранених, які в найкращому випадку залишаються без однієї нижньої кінцівки. Я тут для того, щоб убезпечити й попередити наших військових, з чим вони можуть зіткнутися на полі бою під час «зачистки» або розмінуванні території, – розповідає інструктор.
Військовослужбовці під час тренінгу набували теоретичних знань у способах і видах мінування місцевості, приміщень та транспортних засобів, які підручні матеріали для цього можна використовувати, заходи безпеки під час диверсійної діяльності тощо.
– Попри те, що підрозділи Збройних Сил, на відміну від представників незаконних збройних формувань та російських бойовиків, не займаються мінуванням, кожен із них має знати, які пастки може приготувати ворог, як у них не втрапити і як діяти, щоб знешкодити їх, – розповідає Євген Антипенко.
Потім кожен «курсант» відпрацьовував теорію на практиці. У хід йшли всі підручні предмети – одноразовий посуд, нитки, голки, канцелярські кнопки, скотч. Військові зрозуміли, що саперна справа вимагає ювелірної точності.
– Іноді просто бракувало пальців! Коли однією рукою тримаєш запальник, іншою кільце для гранати, а ще під неї підсунути сірник треба, потрібна неабияка спритність рук! – ділиться враженнями військовий з позивним «Чип».
Фінал курсу відбувся на місцевості, в умовах, наближених до бойових. За легендою, військові мали здолати мінні загородження, встановлені ворогом, а також у разі підриву евакуювати побратима з місця події. Групу поділили на команди по три особи, які в повному спорядженні й зі зброєю проходили стежку, виявляючи пастки й позначаючи їх. Кожен старший групи, який йшов попереду, на нозі мав спеціальний комплект сапера в сумці з необхідними приладами для огляду місця мінування, пошуку вибухонебезпечних предметів та їх знешкодження.
– На подолання стежки довжиною близько 30 метрів ми з побратимами витратили пів години. Надзвичайно напружений процес, який потребує надмірної уваги і гостроти зору, адже побачити у траві розтяжку чи встановлену МОН, яка майже не відрізняється від неї кольором, дуже складно. І хоча ти розумієш, що це лише тренування, але викладаєшся максимально, адже не знаєш, де і в яких умовах опинишся завтра. Я не переоцінюю своїх сил, розуміючи, що потрібно ще не один день і не один десяток годин тренуватися, щоб бути впевненим у бойових умовах, ‒ ділиться враженнями військовий з позивним «Азот».
Після завершення напруженого курсу навчання кожен військовий отримав сертифікат, який засвідчив проходження програми підготовки позаштатних груп саперів.
