«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
Іван на позивний «Бакс» давно не рахує ні ротацій, ні місяців, проведених на фронті. Каже, що спочатку — із першої по шосту хвилі мобілізації, та потім ще кілька ротацій, подумки нотував, а згодом збився з ліку… Пояснює: «Ні до чого ті підрахунки! Однаково воюватиму – до перемоги!»
Чоловік у 2012-му випустився зі Львівської «сухопутки» та за розподіленням переїхав до Мукачева. Там обійняв посаду командира взводу гірсько-штурмової бригади, одружився, незабаром дізнався, що стане батьком… Доросле життя розпочиналось багатонадійно та перспективно. Та спокійним сімейним життям молода родина насолоджувалась недовго…
— Уже весною 2014-го прибув на фронт зі своїм підрозділом, – пригадує Іван. – А далі чого тільки не було. Пам’ятаю піднесення, із яким ми вішали український прапор на зупинці у селі Весела Тарасівка, коли повністю звільнили населений пункт від бойовиків. Тоді ще й не здогадувались, скільки усього чекає нас попереду. Потім був Луганський аеропорт, де я дістав поранення. Проти ворожих «Градів» наш бліндаж виявився безсилим. Його просто рознесло. Поранило мене та ще двох хлопців. Пізніше мені розповідали, як відмовлявся від госпіталізації. Силою забирали, кричав, що маю залишитись із хлопцями.
Після поранення Іван швидко відновився. Каже, за місяць вже був «як новий» і одразу — на Дебальцеве. Там підрозділ пробув аж до виходу.
— Оборона з нашого боку була потужною, знищили немало ворожої сили, – зауважує «Бакс». – На жаль, під час виходу зазнали втрат. Наш підрозділ виходив передостаннім, навколо – все рвалось і диміло… Із 43 чоловік неушкодженими повернулись 40. На жаль, двоє хлопців загинули: одному уламок потрапив прямо у скроню, другому – у живіт. Пораненому пошкодило руку й плече, міна залетіла під машину.
«Бакс» ділиться, що «весело» було кожної ротації, навіть коли офіційно проголошували перемир’я. Навіть тепер на приазовському напрямку — обстріли є регулярними.
— Учора був потужний прицільний обстріл із БМП, — каже Іван. — За крайні півтора місяця було не менше ніж сім обстрілів із важкої зброї, зокрема і з заборонених калібрів. Безпілотники ледь не щодня намагаються розвідувати наші позиції. І хоч хлопці у нас усі відчайдушні, патріотично налаштовані та чудово володіють різними видами зброї, на провокації ми не ведемось, відповідь даємо лиш у крайніх випадках!
Удома на Івана чекає дружина та вже двоє діток — дівчинка та хлопчик, шести і семи років. Чоловік зізнається, якби важко не було, оце «пишаємось, татку», моментально налаштовує на нові перемоги!
