Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
— Та яка госпіталізація? Не потребую! Подумаєш, уламок у руку зайшов! — розповідає сержант Володимир Панасюк на псевдо «Відважний» про поранення, якого зазнав за три дні до розмови з кореспондентом АрміяInform. — Не дійшов до бліндажа якихось два метри, коли змінився з поста. АГС!.. Вдарило трьома осколками та лише один пробив тіло…
Киянин сержант Панасюк за професією закрійник, та за роки війни «перекваліфікувався» на професійного воїна з купою міжнародних сертифікатів та знанням усіх видів зброї. Чоловік на фронті з перших днів. Спочатку служив у механізованій бригаді, нині — у гірсько-штурмовій. Чому перевівся? Жартома відповідає, що завжди хотів гори Карпатські побачити, проте все ніяк не вдавалося.
— Яка ротація? Та хіба підрахуєш? Сьомий рік на війні! Савур-Могила, ДАП, Дебальцеве… Чого тільки не було… Найбільше запам’ятався випадок під Донецьким аеропортом ще у 2014-му. Тоді ми виявили ДРГ противника й висунулись на зачистку «зеленки» на БМП. Машина підірвалась, командир взводу дістав складне поранення, уламками йому пробило легені. В «учебці» нас вчили надавати першу медичну допомогу, та коли я зняв броник і побачив, як за кожного вдиху в командира з грудей кров б’є фонтаном, чесно скажу, злякався. Не за себе — за нього. Боявся, що не встигну дотягти до своїх, адже було очевидно, що довго він не протягне… Я швиденько надав першу медичну допомогу й почав тягнути командира, паралельно відстрілюючись від ворожої ДРГ. Бій був серйозним. Проти нас трьох стояло не менше ніж десять чоловіків. На щастя, командир вижив. Мене подали на нагородження орденом «За мужність» ІІІ степеня, але зрозуміло, що ми воюємо й рятуємо товаришів зовсім не заради нагород.
Перерва від служби за ці сім років була зовсім невеликою. Після виходу з Дебальцевого «Відважний» пішов на «дембель», та в Києві побув лише пів року. Повернувся, бо без армії вже не зміг.
— Кажуть, що найголовніше в житті — це знайти себе, — розмірковує воїн. — Здається, я себе знайшов саме в армії. Помічав, що навіть коли приїжджаю додому на свята чи у відпустку, душею залишаюсь тут. Армія — це особливий менталітет, особливе спілкування, порядок. Тут постійний розвиток, спорт, рух. То ти в одному куточку країни, то в іншому, то вже на курси якісь їдеш.
«Відважний» каже, що попри оголошене перемир’я ворог не припиняє обстрілів. Веде вогонь зі стрілецької зброї та гранатометів, гатить з артилерії та мінометів.
— На провокації ми не реагуємо. Не хочеться зайвий раз світити позиції. Але коли ворог відверто нахабніє — даємо по зубах так, щоб більше не хотілось. Не даремно ж ми — гірські штурмовики!
