Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Той час пригадується не лише острахом за майбутнє рідної країни і долю своїх дітей, але й перманентним відчуттям шоку — від подій, ризиків, небезпек. Та інколи розгубленість викликали прості заяви на кшталт фрази Путіна під час анексії Кримського півострова: «І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду — не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти в жінок і дітей!». Одразу вимальовувалася химерна картинка, що вщент розбиває навіяний радянською кіноіндустрією та літературою міф про доблесть російського офіцера. Держава, яка тривалий час вкладала мільярди доларів у пропаганду мілітарної потуги, в неоголошеній війні проти ослабленої України не спромоглася ні на що кмітливіше, окрім застосування ганебної тактики терористів — переховування за спинами цивільного населення.
Без сумніву, така поведінка окупантів вводила наших воїнів у замішання, тож російська сторона скористалася чинником раптовості і під час подій під Краматорськом уповільнила просування колон української військової техніки. Замисел диверсантів полягав у тому, аби впевнити воїнів ЗСУ у виключно проросійських настроях місцевого населення і переконати в безальтернативності переходу на бік «народу».
Очевидно, система цінностей українських захисників докорінно відрізняється від моральних установок загарбників. Росіяни не зуміли реалізувати підступний замисел саме завдяки стійкості і хоробрості воїнів ЗСУ.
Безпосередній учасник тих подій описав переламний момент протистояння з агресором.
— Особливо запам’ятався початок операції, коли всі мало розуміли, що відбувається, — розповідає командир самохідного артилерійського дивізіону окремої повітрянодесантної Дніпропетровської бригади Віктор Довгаль. — Тоді нас, ще молодих лейтенантів на посадах командирів взводів, підняли за тривогою. Ми вийшли в район виконання завдань. Під Краматорськом нашу військову техніку заблокувало загітоване проросійськими представниками населення. Позаяк існував великий ризик втрати бойових машин та озброєння, ми вирішили відігнати натовп, адже за спинами цивільних вже були люди у військовій формі зі зброєю та боєприпасами. Особовий склад та командири наполегливою працею, розумінням бойових статутів не дозволили противникові здійснити його намір.
Віктор, випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, продемонстрував тоді вірність присязі й неймовірну психологічну непохитність.
— Ми з іншими офіцерами зуміли відтіснити нападників.
Розпалюючи війну, РФ підбурювала місцеве населення проти української армії, аби спровокувати кровопролиття. Та воїни Збройних Сил проявили взірцеву винахідливість і без жертв зуміли нівелювати небезпеку.
Після оголошення антитерористичної операції, частина дніпровської «крилатої піхоти» поповнилася мобілізованими та пройшла бойове злагодження.
— Всі розуміли, як застосовувати зброю, кожен знав свою роботу. У 2014 році бригада брала активну участь у визволенні Краматорська, Слов’янська, вела бої за Дебальцеве, Вуглегірськ, Нижню Кринку, Шахтарськ. Наша артилерія вміло завдавала противнику ураження, — зауважує десантник.
Навіть у найтяжчих обставинах командир аналізував дії противника.
— Під Жданівкою, тоді я був старшим офіцером, під час розгортання батареї в бойовий порядок противник завдав вогневого ураження нашій позиції. Я дістав поранення. Як артилерист скажу, що той, хто завдав удару, був фахівцем своєї справи. Артилерія противника, хоч і не так вміло, як ми, але відповідала доволі чітко. Це не шахтарі і землекопи, це люди, які проходили бойове злагодження й розуміли, що роблять і як треба працювати з гарматою, мінометом.
Повернувшись до строю після лікування, Віктор Довгаль продовжив бойову службу і вже у січні-лютому 2015 року брав участь у запеклих боях за Авдіївку та «Вовчий міст».
Пройшовши складний бойовий шлях, сьогодні вже майор Віктор Сергійович Довгаль ділиться досвідом із майбутніми військовослужбовцями.
— Необхідно більше присвячуватися практиці, адже це найголовніша складова підготовки. Якщо результати слабкі, теоретичні знання не допоможуть, — каже він і додає, звертаючись до курсантів військових вишів: — Найважливіше для командира — особовий склад і правильність роботи з ним, розуміння і постановка себе як лідера. Слід завше діяти за принципом «Роби як я», створювати тверду впевненість, що у скрутну хвилину чи в екстремальній ситуації офіцер прийме правильне рішення. Дуже багато залежить від командира — як він організує та налагодить службу, виконає завдання. І як доведе завдання до особового складу. Найперше — це робота з людьми і жага до своєї справи. Цим треба горіти!
