Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Її звати Анна Ярославівна, майже як доньку київського князя Ярослава Мудрого, що згодом стала королевою Франції.
— Підлеглі подекуди жартують, щоб я брала собі позивний «Княжна», — говорить Анна.
Вона — молодший лейтенант Збройних Сил України, заступник командира механізованого підрозділу з морально-психологічного забезпечення в одній з бойових бригад, що виконують завдання у складі операції Об’єднаних сил.
— Я сама родом з Ковеля, — розповідає офіцерка. — Навчалася у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. За цивільною спеціальністю я економіст. Але паралельно зі здобуттям вищої освіти навчалася на військовій кафедрі, де здобула фах офіцера-психолога. Після випуску деякий час працювала у військовій частині на цивільній посаді за основною освітою. Але потім зрозуміла, що нашому війську потрібні офіцери. Тому вирішила призватися до лав Збройних Сил. Пройшла практичний вишкіл та допідготовку в одному з навчальних центрів Сухопутних військ. І, зрештою, отримала призначення до піхотної бригади, де нині і служу.
На військовій службі вона вже майже рік. Розповідає, що адаптація в армійському колективі відбулася на диво швидко. Каже, що в роботі офіцера з МПЗ на передовій дуже багато нюансів, які потрібно враховувати. Довести, що ти не баласт, а повноцінний боєць. Та й з професійного боку треба докладати чимало зусиль: колектив людей, які воюють вже сім років поспіль, є достатньо складним.
— З воїнами потрібно постійно спілкуватися. Тримати на контролі їхній внутрішній емоційний стан. Адже дається взнаки стомленість. Подекуди у хлопців бувають негаразди вдома. І їх потрібно також вирішувати, розмовляти з їхніми близькими, пояснювати, що й до чого, аби воїни спокійно несли службу, а не нервувалися через побутові проблеми, — розповідає Анна.
Анна говорить, що її батьки, дізнавшись про те, що донька йде до війська, спочатку страшенно переживали. Особливо мама. Батько поставився до цього з розумінням. Сказав: «Доню, благословляю. Бо знаю, що вдома ти не всидиш. Іди захищай Україну!».
фото автора
