Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Її звати Анна Ярославівна, майже як доньку київського князя Ярослава Мудрого, що згодом стала королевою Франції.
— Підлеглі подекуди жартують, щоб я брала собі позивний «Княжна», — говорить Анна.
Вона — молодший лейтенант Збройних Сил України, заступник командира механізованого підрозділу з морально-психологічного забезпечення в одній з бойових бригад, що виконують завдання у складі операції Об’єднаних сил.
— Я сама родом з Ковеля, — розповідає офіцерка. — Навчалася у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. За цивільною спеціальністю я економіст. Але паралельно зі здобуттям вищої освіти навчалася на військовій кафедрі, де здобула фах офіцера-психолога. Після випуску деякий час працювала у військовій частині на цивільній посаді за основною освітою. Але потім зрозуміла, що нашому війську потрібні офіцери. Тому вирішила призватися до лав Збройних Сил. Пройшла практичний вишкіл та допідготовку в одному з навчальних центрів Сухопутних військ. І, зрештою, отримала призначення до піхотної бригади, де нині і служу.
На військовій службі вона вже майже рік. Розповідає, що адаптація в армійському колективі відбулася на диво швидко. Каже, що в роботі офіцера з МПЗ на передовій дуже багато нюансів, які потрібно враховувати. Довести, що ти не баласт, а повноцінний боєць. Та й з професійного боку треба докладати чимало зусиль: колектив людей, які воюють вже сім років поспіль, є достатньо складним.
— З воїнами потрібно постійно спілкуватися. Тримати на контролі їхній внутрішній емоційний стан. Адже дається взнаки стомленість. Подекуди у хлопців бувають негаразди вдома. І їх потрібно також вирішувати, розмовляти з їхніми близькими, пояснювати, що й до чого, аби воїни спокійно несли службу, а не нервувалися через побутові проблеми, — розповідає Анна.
Анна говорить, що її батьки, дізнавшись про те, що донька йде до війська, спочатку страшенно переживали. Особливо мама. Батько поставився до цього з розумінням. Сказав: «Доню, благословляю. Бо знаю, що вдома ти не всидиш. Іди захищай Україну!».
фото автора
