Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
На опорному пункті, обладнаному на території колишнього зернотоку, піхотинці протягом одинадцяти діб під потужними обстрілами у сильний мороз чинили шалений спротив ворогові. Відстань до ворога була мінімальна — на кидок ручної гранати…
Мріяв служити в десанті, але доля пов’язала його з піхотою
Улітку 2014 року Микола Христюк закінчив Луцький національний технічний університет і вирушив у військкомат. Юнак активно займався спортом, тому бачив себе в десанті. Але так склалось, що на той період підрозділи десантно-штурмових військ, куди він звернувся, комплектувались людьми з досвідом служби в десанті, тому настирному волинянинові відмовили і в Миколаєві, і у Львові.
Він потрапив до Новоград-Волинської механізованої бригади. Спортивного юнака за його бажанням призначили у розвідувальний взвод. Після підготовки на полігоні батальйон, що комплектувався з мобілізованих воїнів, вирушив на Схід, де основні сили бригади воювали вже тривалий час.
Бої в районі Дебальцевого
У ніч з 7 на 8 лютого 2015 року піхотний підрозділ, підсилений розвідниками, використовуючи невеличку паузу під час обстрілів і ворожих атак, зайшов на позиції неподалік села Кам’янки між Ольховаткою та Нікішиним, щоб змінити втомлених постійними боями гірських піхотинців. Щойно прибули на позиції, ворожі обстріли посилились. Противник зайшов у нижню частину села, і вийти воїни 128-ї бригади вже змоги не мали. На зернотоку, де був обладнаний опорний пункт, і гірські піхотинці, і їхнє підкріплення протягом одинадцяти діб під потужними обстрілами у сильний мороз чинили шалений спротив ворогові. Відстань до противника була мінімальна — на кидок ручної гранати, метрів двадцять-тридцять. Під час одного з боїв загинув побратим Миколи — Роман Грушко з Вінниччини, а ще троє товаришів дістали поранення.
18 лютого підрозділ отримав наказ прориватись до основних сил бригади. Одну БМП, яка не змогла запуститись на морозі, піхотинці підірвали, а на інших рушили на Дебальцеве.
— Наша техніка з десантом на бортах нагадувала новорічну ялинку з прикрасами. На кожній машині чоловік з двадцять, а то й більше було, — пригадує ті події офіцер.
Колону постійно обстрілювали ворожі групи з лісопосадок, але піхотинці декілька разів давали гідну відсіч, і в повному складі прибули до основних сил. А вже після прибуття, перегрупувавшись, у ніч на 19 лютого у складі основної колони гірських піхотинців захисники Кам’янки виходили з Дебальцевого.
— Для моїх побратимів бої за Дебальцеве були бойовим хрещенням. Нас обстрілювали з мінометів, артилерії й танків, а потім штурмували в кілька разів більшими силами, ніж були у нас. Але ми понад десять днів трималися. Практично без сну й відпочинку, без їжі, бо вона в рот не лізла, лише на адреналіні, — ділиться Микола.
Щоб уміло воювати з ворогом — потрібно постійно навчатися
Уже там, під час боїв за Дебальцеве, хлопець ствердився у своєму бажані стати професійним військовим. Знав, як важливо, щоб поруч із хлопцями був грамотний командир, який не спасує у критичній ситуації й вчасно ухвалить правильне рішення в бойовій обстановці. Згодом він вступив й успішно навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У 2019 році лейтенант Микола Христюк прийняв механізований взвод, а згодом став ротним. Здобуті знання, а головне — бойовий досвід, сприяють успішному виконанню його підрозділом бойових завдань. Він вчиться сам і навчає своїх підлеглих. І весь час пригадує ту «беху», яка не запустилась через сильний мороз під Дебальцевим. Тому постійно вдосконалює свої практичні навички сам і мотивує робити це інших. А БМП роти лейтенанта Миколи Христюка завжди готові рухатись уперед і відбити свою землю у ворога.
Так воно й буде, на все свій час.
