Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Микола народився у звичайній родині. Його мама працювала вихователькою, батько — водієм. Коли хлопцю виповнилося 15, у його житті трапилося найстрашніше з того, що може бути в житті дитини, — померла мама. Він залишився з родиною батька.
Хлопець зі стержнем
— Микола, незважаючи на життєві труднощі, зміг залишитися добрим і чесним. Завжди поцілує, обійме. Ніхто не міг сказати про нього поганого слова — його всі любили. Світлішої, більш чуйної людини я не знала, – ділиться спогадами про хлопця зведена сестра Наталія.
Зі слів дівчини, Микола постійно відвідував спортивні секції боксу і кікбоксингу, пропагував здоровий спосіб життя. Хлопець терпіти не міг людей, які зловживали алкоголем і наркотиками. Коли містом почали поширюватися написи з адресами, де можна придбати наркотичні засоби, — він з друзями замальовував їх.
Справжньою пристрастю Миколи був футбол і медицина
Та справжньою пристрастю для Миколи був футбол. Він був фанатом місцевої футбольної команди «Маріуполь», входив до місцевого «Ультрас».
— Микола робив все, щоб в улюбленої команди з’явилося якомога більше вболівальників. Він виготовляв ескізи банерів, шукав фарбу та тканину для перфоменсів команди. Робив це безкоштовно, просто тому, що любив футбол і вірив у свою команду. І в «Маріуполі» його любили за це, завжди дякували, — пригадує Дмитро, військовий «Азову» і друг Миколи.
Другою після футболу пристрастю для хлопця була медицина. За словами Дмитра, Микола всюди носив із собою наплічник із засобами першої медичної допомоги. Казав, має бути готовим надати допомогу тим, хто її потребує — навіть пересічному перехожому на вулиці.
Становлення патріота України
…У 2014 році, коли розпочалася російська агресія, Миколі було лише 14. Його становлення як особистості та патріота прийшлося саме на час активних бойових дій на Донбасі. У свої 17–18 років хлопець обрав Україну. Вже тоді хотів піти воювали за її незалежність, але тяжка травма черепа, якої зазнав у дитинстві, не давала шансів потрапити до лав армії чи добробату.
У 2018 році в Дніпрі відкрилось перше в Україні комунальне підприємство «Госпітальєри Дніпра», яке навчає людей рятувати життя. Саме туди прийшов Микола, знайшовши альтернативу служби у війську.
Кілька годин сну, навчання сім днів на тиждень, суворі тренери — саме так гартувався військовий парамедик «Смурфік». Успішно пройшов вишкіл і не вагаючись поїхав на передову…
Побратим Миколи Олександр пригадує слова хлопця:
«Я був ще підлітком, коли Маріуполь опинився в окупації. Тоді на моїх очах обстріляли мікрорайон Східний, загинули люди. Я відчував себе зовсім безпорадним — вони, можливо, могли вижити, якби їм вчасно надали медичну допомогу… Ось тому тепер я тут…
Рятував життя воїнів у найгарячіших точках Донецької області
…На фронт «Смурфік» потрапив у червні 2018 року. Він рятував життя воїнів в найгарячіших точках Донецької області: Широкиному, Пісках, Водяному.
Хлопець до останнього беріг серця рідних, приховуючи факт перебування на фронті.
— Батькові він намагався не розкривати своєї таємниці. Навіть мені не все розповідав. Якось з’явилася в нього рана біля ока. Я запитала: що це, але відповіді не отримала. Потім вже дізналася, що то був слід від осколка міни, — ділиться спогадами сестра Миколи.
…Восени 2018 року парамедика з позивним «Смурфік» закріпили за одним із добровольчих батальйонів. З побратимами він боронив Україну до весни. Надвечір 12 квітня 2019 року, під час бойового чергування на спостережному пункті, підступна куля російського снайпера вразила юнака…
Три дні Микола боровся за життя. Його реанімували, запускали серце, яке кілька разів зупинялося, і знову чекали, поки смерть відступить, але 15 квітня душа Миколи полетіла до Всевишнього… Йому було лише 20…
Президент України Володимир Зеленський посмертно нагородив парамедика медичного батальйону «Госпітальєри» Миколу Волкова.
«За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові постановляю: нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня Волкова Миколу Миколайовича (посмертно)», — йдеться в указі.
