Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Тарас півтора року тому закінчив Академію сухопутних військ. У 2014 році початок війни збігся у його житті із закінченням школи. Юнак вирішив присвятити життя армії.
−У моїй родині немає професійних військових, але з самого дитинства у мене була мрія − служити в армії. Можливо, через те, що слухав спогади діда, батька про строкову службу… З початоком війни я вирішив піти вчитися до військового вишу, стати офіцером. З першої спроби не вдалося вступити, трішки балів не вистачило. Подавав документи до декількох навчальних закладів. І до цивільних − по балах я проходив, але хотілося саме до військовго вишу потрапити, бо все ж таки війна тривала. З другої спроби вже все вийшло, − розповідає Тарас.
За його словами, батьки підтримали рішення сина піти до військового вишу.
− Коли починаєш навчатись, то після школи одразу важко звикнути до нових умов. З часом звикаєш, і це стає твоїм життям. Буквально пару місяців, і мені все стало подобатись. А коли вже почали вивчати наше озброєння, то стало цікаво, я зрозумів, що не помилився з вибором професії, зрозумів, що це моє. І нині, прослуживши півтора року, не шкодую про вибір, − розмірковує військовий.
У Національній академії сухопутних військ разом з ним вчилися хлопці, які у 2014 році брали участь у бойових діях.
− І саме від них ми, їхні однокурсники, багато що взяли. Іноді під час занять вони вступали в дискусії з викладачами, доводили свою точку зору, спираючись на власний бойовий досвід. Бо все ж таки часи змінюються, технології удосконалюються. Кожна війна відрізняється від попередньої. Погоджуюсь, досвід минулих війн потрібно враховувати, але й не можна залишати поза увагою сучасні військові конфлікти… Хлопці, що брали участь в АТО і потім вчилися зі мною у військовому виші, тепер командири взводів, рот − і вони нині є серйозною силою, − стверджує Тарас.
Він ділиться думками про те, що найважче в підрозділі − це робота з людьми.
− Коли приходиш до війська молодим лейтенантом, а у підрозділі військові старші за тебе, то вони думають: ну, що ти нам, лейтенантику, можеш розказати? У цей момент велику роль відіграють твої занння. Якщо покажеш, що щось вмієш, то особовий склад тебе добре сприйме. У мене не було бойового досвіду, на відміну від частини моїх підлеглих, які пройшли бої 2014−2015 років. Я у них почав розпитувати те, що мене цікавило, вони щось у мене питали як у людини, яка навчалася у військовму виші. Відбувся такий обмін знаннями… Коли підлеглі побачать, що ти маєш знання, маєш навички, тоді почнуть поважати тебе.
