Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
До подій 2014 року Костянтин був таким собі звичайним студентом: здобував фах інженера-біотехнолога в Національному технічному університеті в Харкові, за можливості підробляв, а у вільний час насолоджувався життям. А ще планував після завершення навчання вирушити на озеро Байкал у Російську Федерацію, де на одній з баз відпочинку на нього чекали посада фахівця з обслуговування апаратури й висока зарплатня… Проте життя змінилося кардинально, коли до юнака почали долітати перші тривожні звістки про «зелених чоловічків» у Криму. «Тоді я ніби прокинувся й подивився на світ, де росіяни та українці начебто брати, іншими очима», — зазначає Костянтин. Тож сьогодні молодший сержант «Сєвєр» захищає суверенітет і незалежність Батьківщини в окремій бригаді морської піхоти.
— Свій позивний отримав ще коли служив у 93-й механізованій бригаді. З одного боку через те, що народився на півночі Росії, у мене мати звідти родом. А з іншого — на честь загиблого героя з «Правого сектору» Сергія Табали «Сєвєра». Мене дуже вразила його історія, захотілося в чомусь продовжити життєвий шлях «кіборга», взявши його позивний.
До 93-ї МПБр Костянтин потрапив не відразу, адже у 2014-му скептично ставився до вітчизняного війська. Тому у військкомат не пішов, а почав шукати людей у рідному Бердянську, які готові були самоорганізуватися та захищати місто. Хлопець вступив у роту самооборони, у складі якої до 2015-го чергував на блокпостах на в’їзді-виїзді до Бердянська.
— Коли наш підрозділ підпорядкувався МВС, зрозумів, що мене це не влаштовує. Тож слідом за побратимом перейшов до роти «Вітра» 93-ї бригади на посаду розвідника.
Майже півтора року ротацій з 93-ю бригадою: Авдіївка, шахта «Бутівка», Водяне, Новотошківське. Як пригадує «Сєвєр», ситуації були різні. Одного разу розвідник разом з побратимами виявив трьох вербувальників, які переконували українських вояків іти воювати за так зване ДНР.
— Це ще було на початку моєї служби у бригаді. Тоді ще з матеріальним забезпеченням було сутужно, тож ворог намагався зіграти на цьому. Якось у розмові два чоловіки та жінка з місцевих почали розказувати, які зарплати на «тому боці». Ми їх взяли та передали СБУ.
Побачив «Сєвєр» на власні очі і спростування міфу про те, що снаряд нібито не влучає в одну вирву двічі й те, як пів кроку відділяє від смерті.
— Після штурму селища, який проводив підрозділ бригади, проросійські найманці три дні не хотіли віддавати тіло бійця з позивним «Мольфар». Коли вже домовилися, то виявилось, що залишилася лише нижня частина нашого побратима: у ту саму вирву, де чоловік лежав уже мертвий, влучила ще одна міна. А під час самого штурму наша група з восьми розвідників виносила пораненого. І буквально за мить — обертаюсь, а двоє хлопців уже позаду, один боєць перемотує іншого, якому відірвало стопу. Буквально пів кроку вбік на стежці, по якій ми до того пів дня носили боєприпаси, і — інвалідність.
Після виходу бригади в ППД Костянтин прийняв рішення залишити військо. Тоді дружина прямо сказала: або він вертається додому, або вони розлучаються.
— Меншій доньці тоді був рік, старшій — п’ять. Жінці не вистачало допомоги, а дівчаткам моєї уваги. Тоді задумався: я ж на війну пішов, аби насамперед захистити рідних. А якщо це все зруйнується… Для мене найголовніше в житті — це родина. Тож прийняв рішення звільнитися.
За два роки цивільного життя Костянтин подумки завжди був на війні. Він постійно спілкувався з друзями, які служили, стежив за новинами з передової та з бригади.
— Не зміг пристосуватися до мирного життя, — каже воїн. — Вирішив прийняти компромісне рішення — піти служити в частину, яка дислокується неподалік дому. На моє глибоке переконання, морська піхота — це елітний підрозділ, у якому служать високовмотивовані професійні військові. Суворі вимоги до кожного, незалежно від звання чи посади, спонукають постійно вдосконалюватись, водночас служба тут підіймає самооцінку. Окрім того, поза ротацією більшість часу можу проводити з родиною.
Сьогодні Костянтин «Сєвєр» захищає країну на маріупольському напрямку. У ротації отримав і славнозвісний берет морпіха. До проходження смуги молодший сержант ретельно готувався, хоча каже відверто, що важче було психологічно, ніж фізично.
— Коли комбриг перед строєм тобі вручає диплом зі статутом морського піхотинця і надіває берет кольору морської хвилі, ти забуваєш і виснажливі тренування, і потовчені під час проходження смуги ребра та розбите обличчя. Тебе переповнює шалене почуття гордості за те, що ти разом з побратимами зміг подолати всі випробування.
А вдома на тата чекають дві чарівні донечки, які неймовірно ним пишаються.
