Про це стало відомо з вироку Сумського районного суду Сумської області. На початку 2024 року місцевий мешканець Сум, який працював механіком у приватній…
До подій 2014 року Костянтин був таким собі звичайним студентом: здобував фах інженера-біотехнолога в Національному технічному університеті в Харкові, за можливості підробляв, а у вільний час насолоджувався життям. А ще планував після завершення навчання вирушити на озеро Байкал у Російську Федерацію, де на одній з баз відпочинку на нього чекали посада фахівця з обслуговування апаратури й висока зарплатня… Проте життя змінилося кардинально, коли до юнака почали долітати перші тривожні звістки про «зелених чоловічків» у Криму. «Тоді я ніби прокинувся й подивився на світ, де росіяни та українці начебто брати, іншими очима», — зазначає Костянтин. Тож сьогодні молодший сержант «Сєвєр» захищає суверенітет і незалежність Батьківщини в окремій бригаді морської піхоти.
— Свій позивний отримав ще коли служив у 93-й механізованій бригаді. З одного боку через те, що народився на півночі Росії, у мене мати звідти родом. А з іншого — на честь загиблого героя з «Правого сектору» Сергія Табали «Сєвєра». Мене дуже вразила його історія, захотілося в чомусь продовжити життєвий шлях «кіборга», взявши його позивний.
До 93-ї МПБр Костянтин потрапив не відразу, адже у 2014-му скептично ставився до вітчизняного війська. Тому у військкомат не пішов, а почав шукати людей у рідному Бердянську, які готові були самоорганізуватися та захищати місто. Хлопець вступив у роту самооборони, у складі якої до 2015-го чергував на блокпостах на в’їзді-виїзді до Бердянська.
— Коли наш підрозділ підпорядкувався МВС, зрозумів, що мене це не влаштовує. Тож слідом за побратимом перейшов до роти «Вітра» 93-ї бригади на посаду розвідника.
Майже півтора року ротацій з 93-ю бригадою: Авдіївка, шахта «Бутівка», Водяне, Новотошківське. Як пригадує «Сєвєр», ситуації були різні. Одного разу розвідник разом з побратимами виявив трьох вербувальників, які переконували українських вояків іти воювати за так зване ДНР.
— Це ще було на початку моєї служби у бригаді. Тоді ще з матеріальним забезпеченням було сутужно, тож ворог намагався зіграти на цьому. Якось у розмові два чоловіки та жінка з місцевих почали розказувати, які зарплати на «тому боці». Ми їх взяли та передали СБУ.
Побачив «Сєвєр» на власні очі і спростування міфу про те, що снаряд нібито не влучає в одну вирву двічі й те, як пів кроку відділяє від смерті.
— Після штурму селища, який проводив підрозділ бригади, проросійські найманці три дні не хотіли віддавати тіло бійця з позивним «Мольфар». Коли вже домовилися, то виявилось, що залишилася лише нижня частина нашого побратима: у ту саму вирву, де чоловік лежав уже мертвий, влучила ще одна міна. А під час самого штурму наша група з восьми розвідників виносила пораненого. І буквально за мить — обертаюсь, а двоє хлопців уже позаду, один боєць перемотує іншого, якому відірвало стопу. Буквально пів кроку вбік на стежці, по якій ми до того пів дня носили боєприпаси, і — інвалідність.
Після виходу бригади в ППД Костянтин прийняв рішення залишити військо. Тоді дружина прямо сказала: або він вертається додому, або вони розлучаються.
— Меншій доньці тоді був рік, старшій — п’ять. Жінці не вистачало допомоги, а дівчаткам моєї уваги. Тоді задумався: я ж на війну пішов, аби насамперед захистити рідних. А якщо це все зруйнується… Для мене найголовніше в житті — це родина. Тож прийняв рішення звільнитися.
За два роки цивільного життя Костянтин подумки завжди був на війні. Він постійно спілкувався з друзями, які служили, стежив за новинами з передової та з бригади.
— Не зміг пристосуватися до мирного життя, — каже воїн. — Вирішив прийняти компромісне рішення — піти служити в частину, яка дислокується неподалік дому. На моє глибоке переконання, морська піхота — це елітний підрозділ, у якому служать високовмотивовані професійні військові. Суворі вимоги до кожного, незалежно від звання чи посади, спонукають постійно вдосконалюватись, водночас служба тут підіймає самооцінку. Окрім того, поза ротацією більшість часу можу проводити з родиною.
Сьогодні Костянтин «Сєвєр» захищає країну на маріупольському напрямку. У ротації отримав і славнозвісний берет морпіха. До проходження смуги молодший сержант ретельно готувався, хоча каже відверто, що важче було психологічно, ніж фізично.
— Коли комбриг перед строєм тобі вручає диплом зі статутом морського піхотинця і надіває берет кольору морської хвилі, ти забуваєш і виснажливі тренування, і потовчені під час проходження смуги ребра та розбите обличчя. Тебе переповнює шалене почуття гордості за те, що ти разом з побратимами зміг подолати всі випробування.
А вдома на тата чекають дві чарівні донечки, які неймовірно ним пишаються.
