Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Ще кілька років тому 29-річний солдат Євген Алхімов був успішним програмістом та працював у ІТ-сфері одного з прифронтових міст на Донеччині. І хоча робота ніяк не пов’язувала хлопця з війною, він постійно допомагав бійцям на фронті, переглядав новини з передової та цікавився сучасним озброєнням українського війська.
Та одного разу поспілкувавшись із пересічними мешканцями та проаналізувавши їхні настрої і думки, Євген не вагаючись вирішив приєднатися до лав Збройних Сил України та допомогти не тільки у збройній, а й в інформаційній війні з російським агресором.
— Я вважаю, що головною проблемою необізнаності частини цивільного населення на Сході України є інформаційний вплив противника, адже у прифронтових населених пунктах транслюються російські телеканали, а в радіоприймачах постійно лунають російські радіохвилі. А які там новини? Так — лише ті, що на руку ворогу…
Нині Євген виконує обов’язки пресофіцера в окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу та постійно працює з українськими журналістами, які з передової інформують нашу громадськість про російсько-українську війну на вітчизняних телеканалах.
— Попри ситуацію з ковідом та значним падінням зацікавленості українців до новин зі Сходу держави, журналістська активність не спадає. І я вдячний тим, справжнім представникам ЗМІ, які правдиво і достовірно розповідають про війну… без перекручень, домислів та пафосу.
Хлопець згадує, що в одній із поїздок з журналістами вздовж лінії зіткнення, машина знімальної групи влетіла у канаву на прострілюваній ділянці неподалік Водяного.
— У цей момент розпочинається обстріл, а ми все намагаємося знайти того, хто витягне нашу машину. Якимось дивом знайшли бійців на «Хаммері»… Вони дістали авто з тієї канави, і ми щодуху поїхали в село… Буквально за кілька хвилин ми влетіли ще в одну канаву і ледь не перекинулись. Вираз на обличчі в усіх навіть не намагатимусь описати — як так: 2 канави за 3 хвилини? Довелося знову «Хаммер» шукати… — пригадав Євген.
Щоразу, коли Євген згадує про випадки на війні, він згадує побратимів, які загинули в боротьбі за незалежність України…
— Бувало, приїздиш на позиції із журналістами, спілкуєшся з нашими захисниками… А за тиждень-два — хтось із них гине… І ти дивишся, як фотографував його, записував, а зараз вже його немає серед нас, а ти був останнім, хто знімав його живим… Дивишся на фото і бачиш життєрадісну людину, у якої були якісь мрії, життя, друзі… А тепер нічого цього немає… І людини немає. Залишився лише твій фотознімок і відео, де він ще живий, усміхається…
Андрій Чижевський для АрміяInform
Фото автора
