Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Володимир — уже шостий рік служить. Каже, що родина, маленька дитина зовсім тому не завада. Як пішов у 2016-му на строкову службу, так із військом не розлучається. Та й у планах — не «дембель», а новий контракт.
І хоч стріляє хлопець більш ніж влучно, свій позивний «Десятка» отримав не через те, адже в «Айдарі» більшість — вправні стрільці. Річ у тім, що перед цим Володимир служив у 10-й гірсько-штурмовій бригаді.
— Хотів саме в «Айдар». Не раз чув про цей підрозділ, з досвідченими, професійними воїнами. Служити поряд із такими героями — справжня честь. Перше, на що звернув увагу в «Айдарі», — дисципліна, вона тут справді залізна. Щоправда, новий контракт, швидше за все, знову підпишу із 10-ю. Надто вже кличуть побратими зі взводу снайперів.
За роки служби Володимир не раз ризикував життям на першій лінії. Він і нині — на позиції, за якихось кілька сотень метрів від ворога. Та чоловік каже, що і другу лінію безпечним місцем не назвеш.
— Якось у Попасній, а це друга лінія, нас почали обстрілювати 152-м калібром. Техніка спалахувала, ми ховались по підвалах. Запам’яталось, як один капітан прибіг у підвал із принтером з криком: «Не зважайте! Я ще кредит за нього не виплатив». Та, якщо чесно, у перші роки служби регулярно було «весело»… Нині ж трішки «день бабака» — прокинувся, перевірив зброю, пішов на пост… Хоча стрілянину й ворожі БМП добре чути й тепер. Ці звуки регулярно нам нагадують, що війна триває, а значить, розслаблятись — зарано!
