Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Російський блогер Саша Г. поїхав у Крим!..
Саша Г. — типовий «кримрашист», що є синонімом — «путініст». А бути «путіністом» у Росії — завдання не з легких. Треба любити «Родіну», як це робить Володимир Путін, в усіх її іпостасях та позах… І коли вона стоїть на колінах, і коли з тих колін спинається. Запитання в іншому, коли і як вона на ті коліна встигла впасти і чому так довго з них не підводилась?!
Але цим росіяни особливо не заморочуються. Для них, напічканих патріотичною тюрею по саме нікуди кремлівськими пропагандистами, головне — в іншому! Що їх велич-Росія — не якась там собі, знаєте, мадам-бабень із провінційного будуара, що з манірністю махи з іспанських полотен Франсіска-Хосе де Гої безтурботно лежить на якомусь зашмуляному тапчані в негліже…
А є справжньою фурією, котра може гідно помститися всім за своє колишнє життя на колінах! Отож вона, Росія-матушка, дочекавшись слушного моменту, і схопилась, мов навіжена, на свої литкасті ноги… Пригладила на голові кучму волосся, припудрилась так-сяк, та й витягнула з-під подушки… що й подумати страшно!.. меч булатний. І давай «во славу отечєства родного» ним так навсібіч грізно розмахувати… Щоб нікому мало не здалося…
І домахалась під загальні всенародні оплески до того, що зухвало відібрала у 2014 році в України Крим.
А після цього із головним шоуменом Кремля на честь злодійської оборудки ще й умудрилась влаштувати на півострові грандіозне свято! Про яке кримчани-«патріоти», що тільки й чекали, хто і коли вивільнить їх з-під бандерівського ярма і вони нарешті зануряться в обійми до рідних «російських» скрепів, могли лише мріяти в наркотичних снах, удосталь перед цим накурившись чудодійної «травки»…
І ось російський блогер Саша Г. ступив ногою на землю Тавриди…
Але те, що побачив Саша Г. за ті сім років, відколи не був у цих курортно-заповідних місцях, зовсім не вкладалося тепер у його голові…
Куди поділись, як було колись, знавеснілі на радощах кримчани із фотопортретами Путіна й російськими прапорцями, що тріпотіли чи не в кожній мітингуючій руці?!
Де оті велелюдні мітинги та збіговиська зі здоровицями на честь історичного «возсоєдінєнія» із матушкою-метрополією?!
Куди подівались промовисті гасла: «Крим з возвращенієм!», «Горжусь Родіной», «Сєвастополь — тєріторія Святой Русі», «Камні з неба — ми на Родінє»…
Де, словом, оте все, таке знайоме і рідне серцю росіянина, що прибув сюди з материка і вважає півострів своєю вотчиною…
А натомість, що він бачить?!. А бачить таке, що й очам страшно… Звідки взялися черги біля водовозок?..
Де поділись реліктові кримські ялівцеві і не тільки з цих порід дерев гаї?..
Хто руйнує берегову лінію, зводячи впритул до моря шикарні вілли й маєтки?.. Хто безсистемно риє котловани під будівництво багатоповерхівок-шпаківень, розтикуючи їх будь-де?
Що за таємничі прибульці, вдягнуті в національну одіж народів Крайньої Півночі, із валізами та клумаками, цілорічно никають тепер ялтинською набережною?
Чому асортимент продуктів у магазинах збіднів до крайнощів, а самі продукти не мають тепер ніякого апетитного колориту та гурман-смаку?..
Де необхідні ліки в аптеках, які хворим доводиться чекати місяцями?.. Де на пляжах юрми відпочивальників?..
Де ті численні розважальні майданчики з атракціонами, що денно і нощно обслуговували курортну публіку?.. Та й де, власне, тепер уся ота відпочивальницька індустрія, що давала місцевим жителям щедрий сезонний заробіток?..
Чому обличчя в самих кримчан стали похмурі та непривітні?..
Саша Г., як людина толерантна, намагався усміхнутися кільком перехожим, що йшли йому навстріч, і ось, що почув на власну приязнь:
— Чувак, ти чого фейсом відсвічуєш?.. Невже смієшся над нами?! Ну, гляди!.. Саша Г., звісно, не хотів, щоб йому дали в «рило» або вухо і про всяк випадок перейшов на протилежний бік вулиці.
…Та вулиці в багатьох містах Криму у своїй занедбаності схожі для Саші Г. на братів-близнюків. У Феодосії навіть на одному з розбитих тротуарів він підломив ногу і його доставлено до травмпункту…
Та найстрашнішим і, певне, найганебнішим відкриттям для приїжджого блогера було те, що більшість кримчан, які так хотіли колись бути громадянами Росії і божеволіли від радості, коли та забирала Крим під своє хижацьке крило, тепер відверто ностальгують за Україною…
Саша Г. навіть не побоявся викласти ці враження про поїздку в Крим на своєму сайті…
Та сайт є сайтом… А от те, що ми із Чонкіним почули від одного кримського підприємця, навіть нас вразило і зворушило до сліз.
…Виявляється, екскурсійний бізнес у Криму за роки його окупації не те що не загнувся, а й навіть, попри всі песимістичні прогнози, додав цвіту і має з того чималі прибутки… Тепер щодня, якщо вірити розповідям нашого незнайомця, із автостанцій деяких міст та селищ Криму на кордон з Україною їдуть екскурсійні групи туристів… На риторичне запитання одного допитливого прикордонника, що їх сюди так вабить, одна жіночка, російськомовна корінна кримчанка, навіть чесно зізналася (переклад наш. — Й.Ш.):
— Знаєте, раніше я Україну не любила і зневажала… А тепер, поживши в цьому російському заповіднику совка 70-х років минуло століття, так хочеться вдихнути на повні груди свіжого повітря свободи… І відчути, що ти людина, а не манюпусінький безправний гвинтик бездушного дизель-молоху, що пафосно названо «русскім міром»…
Тож повій, вітре, з України, повій, вітре, буйний!..
Своїм синам і дочкам, що там, за Перекопом та Чонгаром, починають жити твоїми болями і твоїми світлими мріями…
Будьмо разом! Спеціально для АІ —
Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Чонкіна
