Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У Харкові на Алеї Слави збиралися рідні загиблих воїнів, військовослужбовці обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, курсанти Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, ветерани російсько-української війни, кадети, волонтери, представники місцевих органів самоврядування та всі небайдужі.
Разом вони постояли біля мармурових плит, щоб ушанувати пам’ять українських добровольців та всіх патріотів, які в різні роки загинули зі зброєю в руках.
— Сьогодні, в День українського добровольця, ми пригадуємо всіх, хто першим за покликом серця став на захист нашого народу, — каже виконувач обов’язків начальника Харківського гарнізону полковник Юрій Калгушкін. — Замість урочистих концертів у затишних залах ми прийшли до місця, де поховані найкращі сини та доньки України із числа мешканців Харківщини. Прибули сюди, щоб вкотре пригадати їхні подвиги та мотивацію, на яких будемо виховувати молоді покоління патріотів.
На початку зібрання поминальну молитву провів єпископ Харківський і Богодухівський Митрофан, а потім він низько вклонився рідним захисників України.
Далі присутні на заході говорили теплі слова вдячності рідним Героям, обіцяли ніколи не забувати про звірства окупантів на Українській землі.
Серед присутніх на Алеї Слави був і 76-річний Владислав Левін. Його син, військовий розвідник Костянтин Левін ще в березні 2014-го добровільно прийшов до одного із харківських військкоматів і попросився направити його до армії. За 2 роки війни чоловік побував майже на всіх напрямках лінії розмежування. На початку 2016-го року 46-річний Костянтин, виконуючи завдання у складі розвідувальної групи на Донеччині, загинув від кулі снайпера. Вмить осиротіла його донька Євгенія, а сльози рідних полилися нескінченною рікою.
Владислав Левін біля могили свого сина Костянтина на Алеї Слави
— Костю можна по праву назвати добровольцем, — вважає Владислав Левін. — Адже він спочатку активно відстоював у Харкові ідеї Євромайдану, а потім — добровільно пішов воювати із окупантами. Він ніколи не скаржився на важкі умови польового життя. Натомість вважав, що повинен бути на Донбасі і робити те, що підказувало велике серце.
Удома в рідних загиблого військового розвідника поруч із його світлинами розміщено орден «За мужність» ІІІ ступеня. Він символізує собою приклад мужності та самовідданості на полі бою, на який сьогодні рівняються всі члени сім’ї.
— На жаль, багато патріотів лежать тут, у холодній землі. Їм би жити й жити, дарувати любов рідним, дітей рости тощо. Проте хтось за кордоном вирішив розпорядитися їхніми долями і позбавив найдорожчого, що є на білому світі. Світла пам’ять усім загиблим добровольцям та справжнім патріотам України! — зауважив наприкінці заходу заступник начальника Харківського гарнізону полковник В’ячеслав Лук’яненко.
Фото автора
