Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У селі, що більш ніж за 100 кілометрів від Одеси, разом з родиною проживає волонтер, доброволець Олександр Доброжанський. Свого часу професійний і знаний у своїх колах топменеджер із солідною зарплатнею та можливістю підніматися все вище службовими сходами покинув геть усе, аби не допустити в себе вдома повзучий наступ «русской весни».
Трансформація російськомовного одесита в україномовного націоналіста
— Моя «перепрошивка» відбувалася через події Майдану та війни на Сході країни. Все це докорінно змінило моє життя, — пригадує Олександр. — Після Майдану, коли почалась агресія, частина людей пішли одразу в добровольчі підрозділи, я почав займатися волонтерством. Якщо чесно, то я ніколи не міг подумати, що піду на фронт: по-перше, вік мав солідний, по-друге — чималі проблеми із серцем. Але після декількох поїздок на передову зрозумів, що можу бути корисним нашим воїнам.
Чоловік розповів, що був випадок, який остаточно вплинув на його подальший вибір.
— Одного разу ми з волонтерами їхали вздовж російського кордону. Праворуч річка, за якою Росія, а ліворуч українське село. І їдемо ми тією польовою дорогою, а над нами пролітають «градівські» ракети в бік того села, де точно не було військових, лише цивільні… Нам так і не вдалося доїхати до Савур-могили, до якої прямували. Тоді я вперше побував у Пісках. Заночувати довелося в підвалі одного з будинків. Виявилося, що був я там не сам. «Компанію» мені склав геть молодий хлопак, якого наші затримали. Він підповз до мене і питає: «Дядєчка, тєбя тоже еті хохли взяли? Я не успел ни одного замочить, но ничего, вернусь и поквитаюсь!». Ось тоді мені, певно, повністю «зірвало башту». Той діалог у темному підвалі, здавалося з ще дитиною, став моєю точкою неповернення, — говорить Олександр.
Тож восени 2014-го Доброжанський прийняв присягу УНСО.
За 2,5 року ветеран підготував майже сотню найкращих українських снайперів
Чоловік вирішив згадати свій військовий фах радянських часів — він був повітряним стрільцем-радистом, у підготовку якого входив снайпінг. Тож перш ніж вирушити на передову, Олександр витрачає свої заощадження на сучасну зброю та обладнання: гвинтівку, оптичний приціл, лазерний далекомір, набої, балістичний калькулятор, анемометр. Ба більше, він вивчає досвід шкіл снайперів провідних армій світу. Маючи аналітичний розум і здатність швидко засвоювати інформацію, чоловік перетворюється на ходячу бібліотеку. Згодом Олександра відправляють на Вінниччину, де він у навчальному центрі УНСО у складі 184-го навчального центру займається вогневою підготовкою добровольців та мобілізованих.
– У чому складність професії? Снайпер — найслабша фігура на полі бою. Без броні, без автоматичної зброї. Вся його робота — витримка і стратегія. Перебуваєш декілька діб в одній позі не рухаючись, а потім робиш постріл. Іноді одного достатньо, щоб виконати завдання. І мова не просто про знищення живої сили противника, головне завдання — деморалізувати ворога, зробити його військовий підрозділ небоєздатним, посіяти паніку, — ділиться досвідом Олександр Доброжанський.
Чоловік пригадує, що було багато молоді, яка хотіла йти воювати, але не вміла і не знала як. Він знав і ділився з ними своїм досвідом, навчав їх не лише захищати Україну, а й вийти переможцем, тобто — вижити.
— Для того, аби бути гарним снайпером, не треба мати стовідсотковий зір, техніка все компенсує. Навіть людина, у якої є вади із зором, але вона має чутливу сітківку, спокійно може бути снайпером. Головне — навчити працювати з обладнанням. Я вчив. А ще, перш ніж групу вивозити на передову, я привозив їх до себе додому. Річ у тім, що там, де ми проходили вишкіл, місцевість була геть не схожа на Донбас. У мене для тренувань були природні кар’єри, мало людей і можливість тренуватися — робити постріли на велику відстань, — розповідає ветеран.
Олександр 2,5 року працював викладачем підготовки снайперів. За цей час він підготував майже сотню найкращих українських снайперів.
— Мої учні, хлопці та дівчата, — вони моя гордість. Всі їхні нагороди і кількість зарубок на прикладі для мене найкраща подяка, — любить повторювати одесит.
Швейцарський досвід сироваріння у виконанні українського ветерана
Після фронту й викладання Олександр у 2016-му остаточно повернувся до родини. Але не повернувся до попереднього життя.
— На війні починаєш розуміти, що є справжньою цінністю. І це не автівки й гроші, а родина. Я усвідомив, що за роботою й постійними відрядженням не бачив своєї дитини і згубив здоров’я. Тож вирішив більше не покидати домівки і стати сам собі господарем, — пригадує ветеран.
Він тривалий час шукав себе у фермерстві. Були кролики, помідори і безліч спроб. Але «вистрелило» сироваріння. Так з’явилася «органічна ферма Ліхтенфельд» і знаний в Україні бренд «сири Доброжанського». До справи чоловік підійшов, як завжди, з повною самовіддачею. Багато навчався сам, їздив переймати досвід сироваріння до Швейцарії і багато працював. Нині ж його інтернет-магазин, у своєму сегменті ринку, найпопулярніший. Через цей магазин реалізує власну продукцію та продукцію трьох сироварень, які належать його побратимам.
— У чому проблема будь-якого ветеранського бізнесу? Головне для успіху проєкту, на жаль, не робити гарні та корисні продукти, а вміти їх продати. Тому, хто орієнтується на сировину і посередників, рано чи пізно зайде в глухий кут. У цьому головна «фішка» і складова мого успіху: я створив власний бренд, створив свій сайт і займаюся виключно прямими продажами по всій Україні, — ділиться секретами ветеранського агробізнесу Олександр.
До слова, чоловік завжди йде назустріч і готовий ділитися з ветеранами своїм досвідом та техніками продажів.
— Я живу на периферії, до мене не ходить громадський транспорт. Але в мене в селі є супутниковий інтернет і місце, де розмістити побратимів. Тобто я готовий безкоштовно навчати, надати свою торговельну марку і запускати такі проєкти, але єдина жорстка умова: товар мусить бути такий, як у мене і такої ж якості.
Крім того, усі охочі ветерани та члени їхніх сімей можуть опанувати основи маркетингу, складання бізнес-плану, практичне створення та просування бізнесу в інтернеті й скористатися досвідом Олександра Доброжанського онлайн за допомогою zoom-конференцій, організованих Veterans Hub Odesa з 13 березня по 24 квітня, у робочі дні з 19:00 до 21:00, у суботу з 11:00 до 14:00.
«Єдине, що залишається ворогу — це розгойдувати та істерити, але, як кажуть сировари, молоко вже скисло…»
Про біографію і погляди Олександра можна говорити довго, але найголовніше — він на власному прикладі довів, що українці вміють відстоювати інтереси своєї держави і боротися за її місце у світі.
— Україна пройшла трансформацію. Наші діти зростають серед воїнів, на їхніх героїчних вчинках. Тому зробити з них лояльних до Росії навіть у далекому майбутньому неможливо, бо відбулась «перепрошивка» не лише моєї свідомості, а всієї країни. Єдине, що залишається ворогу — це розгойдувати та істерити, але, як кажуть сировари, молоко вже скисло… це незворотний процес, — підсумував ветеран.
Фото з архіву Олександра Доброжанського
