Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Про те, хто може бути сапером, АрміяInform писала раніше. Тоді нам про це розповів начальник циклової комісії з підготовки знищення та знешкодження вибухонебезпечних речовин Об’єднаного навчально-тренувального центру Сил підтримки ЗСУ майор Микола Маковський. Сьогодні ж мова піде про підготовку саперів та чому їх навчають.
З чим доводиться мати справу саперу і як до цього приготуватися?
На фронтоні навчального корпусу великими літерами написано БЕЗ ПРАВА НА ПОМИЛКУ – як застереження і наказ водночас.
У просторому приміщенні обладнаний полігон. На окремих піддонах змодельовані три типи ґрунту: кам’янистий, чорнозем і пісок. Саме тут курсанти-сапери, коли немає можливості працювати в полі через погодні умови, відпрацьовують свої навички. У чому принципова різниця між цими трьома локаціями? Справа в тім, що в праці сапера дуже важливе значення має робота із засобами інженерної розвідки. До основних із них відносять металодетектори й щупи. Якщо ґрунт, приміром, кам’янистий, металодетектор чи щуп можуть не спрацювати, бо є такі види порід, які мають феромагнетичні якості й провокують хибний сигнал детектора, а щупом не завжди можна відрізнити вибухонебезпечний предмет (ВНП. – Ред.) від каменю. Тому основна задача центру – навчити саперів працювати саме цими засобами інженерної розвідки на різнотипних ґрунтах. Кажуть, що очі й руки звикають, але ніхто не гарантує, що завжди будуть лише чорноземи чи піски на поверхні. Щупом працювати в чорноземі приємно, але коли змінюється ґрунт на камінь, курсант повсякчас думає, що це все міни.
Для набуття навичок потрібен різний час, тут все залежить від людини, її підготовки. Тому в Центрі є спеціальні програми, розраховані на визначену кількість годин – їх пройшовши, людина вже працює без проблем. Рівнів вишколу є чотири і кожен з них триває приблизно два місяці.
Як вважає майор Микола Маковський, за два місяці курсант буде здатний виконувати нескладні завдання. Насамперед, це збереження життя – свого і товаришів. А ще – виконання одиночних пошуків, ідентифікація знахідки, знищення чи знешкодження таких, що становлять загрозу.
Знищити або знешкодити?
Згідно з керівними документами, є міни різного типу. Одні знищують, інші знешкоджують. Як відрізнити, які міни підлягають знешкодженню? Усе дуже просто: якщо, наприклад, встановлене протитанкове мінне поле, на яке є формуляр і впевненість, що воно було під певною охороною, тоді ці міни знешкоджують. Якщо це мінне поле противника, тоді ці міни заборонено знешкоджувати, їх знищують на місці. Але буває, коли ці поля хоча б день не були під охороною. Тоді досвідчений сапер уже не став би їх знешкоджувати. Бо диверсійно-розвідні групи ворога не сплять, за добу можуть там умонтувати вибухонебезпечні предмети. Тоді під час знешкодження, навіть наближення до мін наших військових, ці боєприпаси можуть спрацювати. Тому досвід і керівні документи одностайні: знешкоджуємо тільки наші, тільки ті, що перебували під охороною.
Допомога партнерів
Що робити, коли, наприклад, заміновано міст чи будівлю, яку слід зберегти? Для цих робіт є спеціальні підрозділи, які працюють дистанційним засобами. І в жодному разі не вручну. Наприклад, наші країни-партнери надали українським саперам роботизовані системи hooking-lines різного виду. Це хороший засіб, він дає змогу зачепити міну, відтягнути її. Фахівець не робить це руками й не перебуває біля вибухонебезпечного предмету. Але основне, чому навчають майбутніх саперів те, що немає однозначних рішень, все залежить від типу об’єкту, конкретних ВНП, установлених на ньому, і кваліфікації сапера. Навіть погодні умови впливають. Особлива увага –засобам захисту саперів. Україна не має своїх захисних обладунків, що закривають майже все тіло. Тому партнери з Канади забезпечили наших саперів інноваційним захисним костюмом EOD 9 виробництва компанії Med-Eng (Канада), що відповідає сучасним вимогам.
Цей костюм використовують сапери НАТО в багатьох країнах, де він довів надійність. EOD 9 забезпечує захист від вибуху, надлишкового тиску, осколків, впливу тепла й відкритого полум’я.
Стандартна комплектація включає куртку з універсальним поясом, вбудований паховий захист, штани з захистом спини, захисні бахіли й заземлювальну смугу. За допомогою додаткових модулів шолом може виконувати не тільки захисні функції, а й здійснювати вентиляцію і фільтрацію повітря, захищати вуха від гучних звуків, він оснащений вбудованим освітлювальним приладом. Також у EOD 9 є системи зв’язку HW-300 та автоматичного посилення і телескопічний маніпулятор TM600.
Міни та бомби, які викликають «повагу»
Серед наочних посібників – авіабомби, снаряд із накладним зарядом для знешкодження.
Раніше підрозділ мав розміновувати полігони, де є велика кількість авіабомб, які не вибухнули й перебували глибоко під ґрунтом. Серед макетів вражає розмірами авіаційна бомба ФАБ-3000. Це фугасна авіабомба, а всередині неї – 3 тонни вибухівки. Основне завдання цього зразка – візуально ознайомити сапера з цими розмірами. Для пошуку таких бомб існують спеціальні бомбошукачі OGF-L, які є на озброєнні Бундесверу. Вони дуже надійні. Із ним працюють у пішому порядку, він дещо більший за звичайний металодетектор.
Окремо – макет протитанкової міни ТМ-83. Вона страшна тим, що може використовуватись на відстані 50 м від цілі. Міна оснащена контактним й неконтактним підривником, має оптичний і сейсмічний датчик. Тут же – фрагмент пробитої такою міною броні з відстані 40 метрів. Дивлячись на розмір пробоїни, розумію, що шансу вижити в екіпажу бронетехніки немає. Тому саперів навчають, що слід розширювати смугу огляду і контролю, особливо, коли є загроза використання таких мін. Це серйозний інженерний боєприпас, що викликає повагу до себе, попри те, що йому вже 30 років.
Про окремі нюанси саперної підготовки розповів майор Микола Маковський.
− Наприклад, вивчаємо тему «Блок знищення і знешкодження боєприпасів». Як правильно поводитись з боєприпасами, обрати оптимальну відстань, з якого боку поставити заряд. Дуже велике значення має місце розміщення заряду. Якщо сапер ставить його «на себе», то в момент підриву усі уламки йдуть на нього, на його укриття. Він має ставити заряд «від себе» та укриття. Саперу слід пам’ятати: у керівних документах визначено кількість вибухової речовини, що підходить боєприпасу відповідно калібру. Не можна взяти менше чи більше. Слід взяти ту вибухову речовину, тієї ваги, що визначено в документах, − розповів Микола Маковскький.
Як показує практика, більшість військовослужбовців підриваються на протипіхотних фугасних мінах натискної дії, потім йдуть протитанкові міни й підриви на ВНП, які використовують не за призначенням – снаряди, встановлені як фугас із нештатним підривником, ручні гранати як розтяжки тощо. Тому сапер вчиться все життя…
Фото автора, Дмитра Тарчука та з архіву Центру
