Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Музей у доважок до станції
Велика Британія передала Україні антарктичну станцію «Фарадей» безоплатно 6 лютого 1996 року.
Будівлі станції споруджено на межі 1970-1980-х років.
Разом із ними українці отримали «у спадок» так звану хатинку Ворді – дерев’яну споруду, зведену в 1947 році на сусідньому острові Вінтер. Це була одна з перших наукових баз Британії в Антарктиді. «Хатинка» є музеєм, в доковідні часи сюди приїздили туристи, які відвідують станцію. У ній залишилося все так, як у часи перших експедицій; є навіть кухарська книга з рецептами страв із… пінгвінів.
Історія знає кілька випадків безкоштовної передачі антарктичних станцій іншим країнам.
Так, Об’єднане Королівство у 1984 році передало свою станцію, що на острові Кінг-Джордж, Бразилії; зараз вона називається «Команданте Ферраз».
Росія, яка в 1990-х, під час розподілу майна СРСР, відмовилася передати Україні одну з колишніх радянських станцій, у 2000-х роках здала в оренду Білорусі свою стару базу «Молодіжна». Як стверджують білоруські джерела, росіяни залишили станцію з голими стінами, з неї вивезли все цінне та навіть обірвали частину елктродротів.
Під «брендом» відкривача ноосфери
Щодо назви станції точилися дискусії. Є інформація, що їй хотіли присвоїти ім’я Грушевського.
Свою нинішню назву – «Академік Вернадський» – українська станція отримала з ініціативи академіка Петра Гожика, першого керівника заснованого 1993 року Центру антарктичних досліджень. Саме він запропонував дати українській науковій антарктичній базі ім’я першого очільника Української академії наук, засновника вчення про біосферу та ноосферу Володимира Вернадського.
Цю назву було затверджено 12 грудня 1995 року, і відповідна дерев’яна табличка встигла «виїхати» в Антарктиду з останньою групою науковців із 1 УАЕ (Української антарктичної експедиції).
Придбано за копійку
Є легенда, що українці купили станцію за 1 фунт стерлінгів. Це жарт, який увійшов в історію «Вернадського».
Коли 6 лютого 1996 року остання британська експедиція назавжди покидала станцію, її бейзкомандер Данкан Хейг зажадав від свого українського колеги Геннадія Міліневського символічної плати за станцію. Керівник 1 УАЕ намацав у кишені монету в 1 фунт і «розплатився». Хейг тут же вмонтував її у шинквас бару «Фарадей».
Напис на табличці під історичною монетою було зроблено наступного дня, отож у ньому помилково зазначено дату не 6-те, а 7 лютого 1996 року.
Королівська щедрість
Враховуючи бюджетні складнощі молодої постколоніальної країни, британці не лише передали станцію безкоштовно, а й лишили в ній для українців усе, що потрібно для життя та роботи. Спеціальне спорядження, одяг, взуття, термобілизну, верстати, інструменти, лижі, запаси продуктів, напоїв тощо.
Деяким альпіністським спорядженням, верстатами, навіть британськими кухонними приладами із середини 1990-х років наші полярники користуються і сьогодні.
Головне, на станції лишилася дорога наукова апаратура, зокрема і легендарний сектрофотометр Добсона 031.
Саме завдяки даним зі станцій «Халлі» і «Фарадей», отриманим на цьому приладі, британські дослідники у 1985 році відкрили явище озонової діри.
Добсон-031 працював на «Вернадському» до 2005 року. Відтак Британська антарктична служба, з якою Україна продовжує плідну наукову співпрацю, забрала прилад, встановивши навзамін сучасніший. За його допомогою українські науковці і сьогодні вивчають озоновий шар Землі.
Старожили Антарктиди
Британські вчені працювали на «Фарадеї» по два роки безвиїзно.
Через географічне розташування станції кораблі можуть підходити до неї тільки в період антарктичного літа (приблизно в січні-березні кожного року), доставляючи на короткий час сезонні команди науковців або – на кілька днів – туристів. Тому «зимівникам» доводиться 8-9 місяців перебувати в умовах ізоляції.
В українських експедиціях випробування Антарктидою триває рік.
Найбільше часу в антарктичних експедиціях провів черкащанин Микола Старинець – вісім разів він «зимував» на «Вернадському».
Радіоінженер Роман Братчик має сім років антарктичного «стажу». Причому одного разу він пробув на станції два роки і три місяці поспіль – був учасником першої експедиції і відразу другої УАЕ.
У 1996-1998 роках для такої роботи потребувалася залізна витримка. Адже єдиною ниточкою, яка сполучала станцію з «великою землею», був радіозв’язок. А зателефонувати рідним можна було через супутниковий зв’язок раз на місяць, щоб поговорити з ними лише 5 хвилин. Хвилина розмови обходилася у 12 доларів.
Жінки на станції
У часи існування станції «Фарадей» британські команди формували без залучення жінок. У Першій УАЕ також їх не було, але вже в наступній експедиції працювали відразу четверо – геофізик Марина Орлова, метеорологині Світлана Краковська та Людмила Маньківська, кухар Галина Колотницька.
Надалі за негласним рішенням тодішнього керівництва Антарктичного центру жінок перестали брати в експедиції. І лише після перерви у 22 роки, у 2019-му, було поновлено гендерну справедливість: на «Вернадський» приїхали учасниці 24 УАЕ біолог Оксана Савенко та лікар Наталя Бабій.
Нині на станції також працює жінка – озонометристка Анна Соіна.
До слова, під час 2 УАЕ серед снігів народилося справжнє кохання – Роман Братчик і Світлана Краковська побралися, після повернення «на землю» одружилися і зараз є батьками чотирьох дітей.
Найпівденніший у світі бар
На станції є маленький бар, який вважається найпівденнішим у світі. Дістався він також у спадок від британців. Причому, за спогадами учасників 1 УАЕ, остання британська експедиція взяла з українців слово, що бар перейменовувати не будуть, отож він і зараз «Фарадей».
За переказами, бар облаштували в 1985 році без санкції керівництва Британської антарктичної служби, тому будівничі отримали прочухана за «нецільове використання» матеріалів.
«Фарадей» є улюбленим місцем відпочинку команд полярників, тут грають у більярд і дартс, відзначають свята.
Свідомі громадяни
Приміщення бару «Фарадей» слугує виборчою дільницею для українських полярників.
Учасники експедицій – зазвичай це 12 осіб – можуть проголосувати на станції під час президентських та парламентських виборів.
Вони традиційно облаштовують у барі кабінку для голосування (як правило, каркасом для неї слугує перекинутий догори дригом стіл). Урни – прозорі бокси для продуктів.
Обрана виборча комісія з числа полярників підраховує голоси. Результати повідомляють у ЦВК, а протоколи виборчої комісії та бюлетені опечатують і привозять в Україну вже під час наступної ротації експедиції.
«Печерні» люди
Учасники 1 УАЕ, досліджуючи територію в околицях станції, неподалік затоки Пенола відкрили велетенську крижану печеру всередині льодовика. Оскільки полярники не мали достатнього спорядження, то наважилися просунутись углиб не більш як на 30 метрів.
За кілька років льодовик зсунувся в океан, і вхід завалило кригою. Лише через понад два десятиліття учасникам уже 24 УАЕ вдалося «відкопати» вхід до печери, але з іншого боку острова.
Ходи її тягнуться на 300 метрів. У печері є гігантська, заввишки 30 метрів, зала та підльодовикове озеро.
Печера не отримала назву, оскільки вона не є географічним об’єктом, а лише красивим витвором природи, який через зміни форм льодовика може зникнути за кілька десятиліть.
Фахівець з виживання
Оскільки експедиція була першою, а навколишня територія мало досліджена, в команду 1 УАЕ залучили Сергія Гордієнка – відомого мандрівника-екстремала. Він мав досвід тривалого життя серед дикої природи, а в 1995 році здійснив одиночний перехід на лижах до Північного полюсу.
Більшу половину «зимівлі» Гордієнко провів у мандрах із наметом, тет-а-тет з Антарктидою – як першопроходці початку ХХ століття.
Одного разу Гордієнко вирішив учинити перехід по кризі до сусіднього острова і пробути там два тижні. Неочікувано крига розійшлася, і полярник майже на два місяці лишився сам. Дістатися до нього не видавалося можливим. Зв’язок зі станцією підтримували по рації.
На щастя, в тих краях стояла залишена британцями крихітна хатинка, т. зв. Расмуссен-хат, із запасами палива та провіанту, це і врятувало відчайдуха.
Посада «фахівець із виживання» була лише в 1 УАЕ.
