Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Львів’янин Олег Височанський брав участь в обороні Донецького аеропорту. Командир роти львівських десантниківз позивним «Дев’ятий»разом з 20 побратимами бачив останні дні героїчної оборони летовища. Зазнав важкого поранення в голову і був евакуйований до шпиталю в Дніпрі, де хірурги буквально витягли його з того світу. Потім — тривала реабілітація в Україні й за кордоном.
Як десантник став директором
Героїчну історію «Дев’ятого» колеги-журналісти вже неодноразово описували. Але те, чим живе й займається воїн-«кіборг» нині, заслуговує на не меншу увагу. Адже він не лише зміг повернутися до повноцінного життя в громаді, а й після звільнення з лав ЗС України перейнявся проблемами ветеранського середовища. Зрештою, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня став керівником львівського Будинку воїна—культурно-соціального осередку для захисників держави та їхніх родин. Один з перших ветеранських просторів, організований на теренах України, має непросту історію виникнення.
Заклад розміщується в будівлі, де тривалий час засідало…російське культурне товариство. У 2017 році його зі скандалом закрили. Згодом споруду, яка перебувала на балансі Львівської облради, відремонтували за понад 6 мільйонів гривень. І 14 жовтня 2019-го Будинок воїна запрацював. З січня 2020 року його директором є український воїн-«кіборг».
Тематичні виставки світлин, зустрічі та презентації, майстер-класи та робота студій психологічної допомоги, інші культурні та соціальні події за участю колишніх і діючих захисників України —це лише одна з частин його повсякденної роботи. На початку своєї каденції воїн-«кіборг» презентував для обласного депутатського корпусу концепцію розвитку ветеранського життя на базі новоствореної установи. Про те, що вдалося реалізувати за рік, а що — ні,про ветеранські проблеми Львова й подальше бачення роботи ветеранського простору міста кореспондент АрміяInform розпитав у Олега Височанського особисто.
Концепцій було дві: треба було обирати те, що реально працюватиме
На цьому Олег Височанський наголошує, коли дає, так би мовити,річний «звіт» своєї праці. За рік йому з командою однодумців вдалося налагодити роботу комунального Будинку воїна, але цей процес далекий до завершення.
— Концепцій діяльності майбутньої установи розглядалося дві. Перша — функціонування як окремої одиниці комунального закладу Львівської облради, з функціями «відкритого простору». Друга — як музей російсько-української війни з можливістю проведення масових заходів. Але треба було вибирати те, що працюватиме на користь людям. І такі обговорення були досить тривалими. Міркували не лише посадовці, а й ініціативна група ветеранів. Я,зокрема, — говорить Олег Височанський. — І добре, що таки переконали чиновників у тому, що ветерани й члени їхніх родин потребують саме простору спілкування, де завжди їм раді.
І це, зі слів Олега Височанського, далеко неповна картина того, яким має бути «ветеранський клуб» у великому місті. Ще одна складова — суспільна користь і місце, де молодь може спілкуватися з носіями військового досвіду.
—Був такий експеримент за кордоном, коли в будинок для літніх людей приводили дітей, що мали певні кризові проблеми з соціалізацією. За якийсь час старі люди ніби отримували другу молодість, адже з’являвся сенс для подальшого життя, спілкування. Ну, а діти отримували той досвід, який їм знадобиться в майбутньому. Цей приклад показує: людина, яка почувається потрібною, є в якомусь сенсі щасливою. Наше завдання, щоб Будинок воїна створював таку атмосферу, — зазначає Олег.
«БО» і «БВ» — не конкуренти, а брати по зброї!
Звісно, серед голих стін нічого з вищезазначеного не реалізуєш. Тому рік витратили не лише на «запуск» проєктів, а й на те, щобу львівському Будинку воїна з’явилося все необхідне для роботи. Тут, наголошує Олег Височанський, гріх жалітися. Хоча ситуація на початках була майже катастрофою.Коли «російське культурне товариство» з’їхало, постала потреба не лише ремонтуіз заміною комунікацій. А й заново виробити документацію на будівлю. Це не один і навіть не два місяці роботи. Потім, власне, йшли суворо по списку: потрібне місце для загальних зібрань — облаштовуємо. А клас для курсів? Потрібен, робимо. А комп’ютери й оргтехніка? Так само. Виставкове приладдя? Обов’язково! Кавомашина?! Одна з найнеобхідніших речей, бо кава для ветерансько-волонтерського ком’юніті— це культ!
Отже, у львівському Будинку воїна регулярно відбуваються книжкові презентації, зустрічі на різні теми, виставки. Відбувся навіть жіночий волонтерсько-ветеранський форум. Єдине, каже Олег Височанський, пандемія внесла корективи в активність, яку запланували на 2020 рік. Можливо, 2021-й стане поблажливішим у цьому плані.
Львів — одне з міст, де є і ветеранський «відкритий простір», і діючий Будинок офіцерів. Якщо не знати нюансів, можна подумати, що ці два заклади дублюють один одного. Але це не так, стверджує Олег Височанський.
— Маємо чудові робочі стосунки з військовим закладом культури. Ба більше, ми в одній, як кажуть, упряжці робимо спільну справу, — зазначає директор Будинку воїна. —Звісно, відомча установа більш офіційна. У нас— формат «домашній». Але це не привід не мати спільних планів. І ми їх вже реалізовували. До прикладу, нині ми експонуємо виставку картин загиблого воїна-десантника, які дописав його батько, художник. До цього виставка була в Будинку офіцерів. У них є класний постійно діючий «Музей Українського воїна». Мережа цікавих курсів для дорослих і дітей. І головне, у нас є спільне бачення того, що хочемо робити. Звісно, багато проєктів зірвалися через карантин. Але він завершиться, і знову активно діятимемо.
Чемпіонат із «Джури» і свій…кінотеатр
Коли Олег Височанський видужував після поранення в ДАПі, один з його реабілітаційних періодів проходив у Канаді. З пізнавальною метою він відвідав будинок ветерана, що належав польській діаспорі. Директор Будинку воїна розповідає, що найбільше його вразив навіть не величезний простір, відданий для потреб громади. А обсяг національно-патріотичної пропаганди, спрямованої на те, аби поляки йза океаном не втрачали поваги та гордості за батьківщину предків. Він наголошує: для України, особливо тепер, це теж дуже актуально. Продумана та всеосяжна популяризація всього українського. Що можна зробити для цього у форматі функціонування Будинку воїна?! Планів є достатньо. Олег Височанський пояснює, що цей заклад — один з багатьох культурно-освітніх установ, об’єднаних у комунальну мережу. І збільшити ефективність можна, зокрема, і за рахунок об’єднання зусиль.
—От, до прикладу, поруч є комунальна школа,що має стадіон. Директор не проти, аби в межах співпраці проводити разом загальноміські збори з національно-патріотичних ігор «Сокіл» і «Джура». Ба більше, в перспективі можна приймати й усеукраїнські змагання. У них є, де розмістити й харчувати, маємо простір для заходів. Саме так, в одній команді, можна розв’язувати складні питання, — говорить Олег Височанський.
Має директор і плани на створення власного…кінотеатру. Адже, як свідчить практичний досвід, подекуди кінопрокатні мережі неохоче влаштовують прем’єри патріотичного художнього й документального кіно. А нинішній Будинок воїна все ж таки зведений колись саме як кінотеатр!
—На перспективу хочемо реалізувати ще й таку ідею. Тоді б зі Львова могли починати прем’єрні покази, запрошувати акторів, режисерів презентувати свій культурний продукт.
Робота як місія
16 січня — офіційний День пам’яті «кіборгів» ДАПу. Хоча Олег Височанський не погоджується з датою. Каже, що український прапор над Донецьким аеропортом майорів як мінімум до 20 числа.
Свою іпостась директора Будинку воїна не вважає роботою у прямому сенсі слова. Швидше це місія, яку має виконати.
Днями львівський Будинок воїна навідав чинний голова ЛОДА Максим Козицький. Топчиновнику розповіли про проблеми й потреби колишніх і діючих захисників Українив регіоні. Про те, що вже зроблено в соціальній і культурній сфері. Олег Височанський доніс до очільника держадміністрації,що слід розв’язувати питання увічнення пам’яті Героя України Ігоря Зінича у Львові. Бойовий медик десантної бригади відмовився покидати ДАП і поранених побратимів. Там і загинув. Питання присвоєння одній з вулиць міста його імені,порушене у 2017 році, досі не реалізоване.
—Для нас важливо, щоб про людей, які захищали Донецький аеропорт, не забули. Найменше, що можемо зробити— це пам’ятати про них. Тому є необхідність присвоювати вулицям, школам, в яких навчалися загиблі «кіборги», їхні імена. В Солонці під Львовом новий квартал назвали на честь захисників ДАПу. УЛьвові—жодної вулиці. Ми з 2017-го звертаємося до місцевої влади — назвати одну з них іменем Героя України Ігоря Зінича. Поки нас не чують. Але ми цього доб’ємося, бо він наш, — розповів Олег Височанський.
Він додав, що голова ОДА вже відреагував на ситуацію, пообіцявши всебічно сприяти увічненню пам’яті героя-медика.
Зі слів директора Будинку воїна, ветеранська спільнота міста виноситиме питання на сесію міськради вже найближчим часом. Олег Височанський зазначив, що хотів би подивитися, хто саме саботуватиме це важливе для українських патріотів питання.
—Коли я зазнав поранення в голову й вижив…Коли мій побратим і товариш дістав поранення в груди й вижив — я зрозумів: Бог таки має на нас якісь плани. Тому зараз усе, що я роблю — роблю з подвійною енергією, — говорить він.
Фото автора та з архіву Будинку воїна
