Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
– Я панічно боявся висоти. От просто до дрижаків у колінках, – розповідає 22-річний киянин Андрій Кривенко. – Але тут мене навчили, що власні фобії цілком можливо побороти, якщо вірити у свої сили і додавати до цього дисципліну, тренування й знання.
Час його строкової служби в лавах окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ОК «Захід» майже збіг. І ці півтора року, які хлопець провів далеко від родини й друзів, змінили його світосприйняття і життєві пріоритети.
– На «цивілці» працював барменом. Столичне життя, клубні вечірки. Вони не додають дисципліни. У війську таким я бути… перестав, – з гордістю каже він. – В армії мені сподобалось, власне, оце залізне командирське «ти зробиш, бо ти на це здатний!». І нас справді багато чого навчили!
Зі слів хлопця, за рік і три місяці він уже десяток разів виходив у гори у складі груп бригади. Долав маршрути різної складності. Уміє орієнтуватися в лісі й серед скель за допомогою мапи й компаса. Опанував основи скелелазіння. Виконував вправи спуску не лише на скеледромі в бригаді, а й на справжніх карпатських крутосхилах з висотою скельної стінки близько сорока метрів.
– Коли ти виконав альпіністську «обв’язку», слід розвернутися спиною до прірви. Спуститися, розігнути ноги так, щоб тіло було вертикально до скельної стіни. І продовжувати спуск. Ми виконували цю вправу на 38-метровому скельному комплексі в Карпатах. Було страшно й водночас класно! Ти перевіряєш на міцність психіку, ти віриш у того, хто тебе страхує. Такого відчуття кооперації на «цивілці» знайти важко. – каже він.
У польовому виході, де кореспондент АрміяInform зустрів 22-річного солдата Андрія Кривенка, він був помічником командира – лідером групи солдатів-строковиків. І молодші за призовом хлопці уважно сприймали його накази й настанови. І це не показний авторитет такого собі «дембеля», а заслужене визнання умілого солдата. Адже видно, що молодий чоловік у горах знає і може вже багато. І йому довіряють навіть офіцери-інструктори.
– У польових заняттях у гірській місцевості можна витримати все: холод, вітер, дощ, сніг. Адже нагорода завжди чекатиме на верхівці гори. Ні з чим не зрівняний краєвид, – говорить Андрій. – Після повернення зі служби в цивільне життя були плани продовжувати працювати в царині обслуговування. Але тепер знаю точно, якщо це буде бізнес, то обов’язково пов’язаний із горами. Бо армія подарувала мені цю любов на все життя!
Фото та відео автора
