Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Нині у військовому братерстві багатьох країн світу існує неформальний значок (монета). Його називають по-різному, наприклад: монета чи медальйон, монета претендента, медальйон-виклик, монета залучення, виклична монета. Проте частіше від військових почуєш це слово мовою оригіналу — сoin — коін (англ — монета).
Останніми роками монети Coin все більше завойовують військову прихильність. Для кожного бійця, який отримує монету чи дарує, — велика честь, привід для гордості від власних досягнень чи згадки про бойові дії. Наші військові говорять, що це — знак поваги, підтримка давньої традиції. У деяких досвідчених вояків таких монет ціла колекція, а хтось — тільки почав її створювати. Цікавою є традиція передачі, а також заслуговує на увагу історія виникнення такої монети.
Як з’явився коін…
— За часів Римської імперії таку монету давали солдатам, які досягли успіху у військовій справі.
— Найпопулярніша версія виникнення традиції з’явилась серед американських пілотів, які воювали у Франції в Першу світову війну і замовили собі особливі розпізнавальні жетони у вигляді монет. За іншою версією історія пішла від співробітників Управління стратегічних служб США, які використовували звичайні англійські монети для впізнання, аналогічна історія існує і про філіппінських партизан, і американського солдата.
— Також історії, пов’язані з коіном, згадуються і за часів Гітлера, в епоху корейського військового конфлікту. Тоді сенс монети набув значення «добросовісного знаку особистої зустрічі». На таких монетах зображували тип монети, дату виготовлення тощо. Визнання здійснювалось з кожної зі сторін отримувача медальйону. Монету потайки передавали з долоні в долоню міцним рукостисканням. Це допомагало запобігти проникненню шпигунів на засідання та «витоків» секретних паролів для ворогів. Так би мовити — добросовісний символ військового братерства.
— Сучасні «монети виклику» виникли в 50-60-хх роках як неофіційне свідоцтво належності до конкретного підрозділу. Цю традицію підтримав полковник Верн Грін, командувач 10-ї групи спеціальних сил США. У 1969 році в нього була спеціальна монета, на якій були зображені емблема й девіз. До 1980-х років його підрозділ був єдиним із традиційним медальйоном.
Згодом у військових частинах багатьох іноземних армій стали розглядати монети як важливий елемент підтримки бойового духу в своїх підрозділах. Тож із простого свідоцтва про належність акцент змістився в бік неофіційної нагороди, як правило іменний (номерний), для особового складу чиї дії недостатні для отримання офіційних нагород, але цілком можуть бути заохочені неофіційно, для чого навіть усталився особливий ритуал.
Мабуть, тоді ж з’явилася і культура «виклику». Так, у американців, кожен, хто має монету, повинен постійно носити її при собі, а в позаслужбовий час будь-хто може оголосити перевірку наявності — «виклик». Якщо у кого-небудь із присутніх такої не виявлялося, то він оплачував напої іншим. А завдяки круглій формі монет виникла назва challenge coins.
Розмір монети має бути меншим долоні, при рукостисканні промовляють щирі слова. Зазвичай виготовляють монету з різного металу: від простого до дорожчого. Найчастіше форма виробу кругла, проте трапляються і трикутні знаки, форми шеврона, овалу і ромба.
В Україні ця традиція впроваджена з реформою сержантського корпусу в ЗСУ.
