Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Свій позивний «Чех» молодший сержант батальйону «Айдар» отримав ще під час першої Чеченської війни. Тоді чоловік служив у Москві, в бригаді спецпризначення, яку в 1991-му перекинули в Ічкерію. Та така «сумнівна» сторінка біографії не завадила «Чеху» стати одним із авторитетніших воїнів бойового батальйону.
— Чеченська війна розпочалась майже за тим самим сценарієм, що і в Україні… Росія зухвало напала на чеченців, а хлопці просто оборонялись. Та це я усвідомив не одразу. Коли служив у російській армії, свято вірив, що ми воюємо проти терористів… Здавалося б, як свідомим чоловікам можна було так «промити» мізки? Та пропаганда працювала дуже дієво. Що вже казати, якщо навіть тепер, коли ми кілька днів поспіль, стоячи під Оленівкою, вмикали телеканали «лнр-днр», дивувались професійності «зомбування». Якби з місяць подивились їхню «версію» подій, можливо й нині почали б думати: а можливо, вони не такі вже й погані? Єдине радує, що служив на боці російської армії я не довго. Як тільки Україна стала незалежною, перевівся у нашу, 17-ту танкову бригаду.
Чоловік розповідає, що вже тут, в Україні, знову довелось перетинатись із чеченцями. Із багатьма, опинившись вже по один бік барикад, навіть потоваришував.
—Наші народи, як ніхто, розуміють один одного. Також на фронті зустрів українців, які ще тоді, в 91-му, допомагали чеченському народові…
На запитання, чому саме «Айдар», «Чех» відповідає не роздумуючи…
— Потрапити в «Айдар» — честь для мене! І я неймовірно щасливий, що мене прийняли тут, як рідного. Так сталось, що у мене немає ні дітей, ні внуків, ні сім’ї, тож батальйон для мене — справжня родина! Серед воїнів «Айдару» багато тих, хто міг не служити, — успішних, самодостатніх, із серйозними проблемами зі здоров’ям, більша половина вже мали бойовий досвід. Але ж ні — прийшли, бо це люди честі! На жаль, багато легендарних людей — вже покійні, як от Олег Міхнюк, який формував афганську роту.
«Чех» із сумом каже, що за кілька днів у нього —дембель… Очевидно, що надовго розлучатись із «родиною» він не планує. І хоч інженера-енергетика на «цивілці» з нетерпінням чекають, казати війську «до побачення» чоловік не поспішає.
