Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Начальник навчально-тренувального комплексу інженерної техніки факультету підготовки спеціалістів бойового (оперативного) забезпечення Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного старший лейтенант Володимир Фещин війну починав командиром розвідувального відділення тоді ще 80-ї окремої аеромобільної бригади в званні молодшого сержанта.
– Коли починалися події у Криму, в частині почали формувати батальйонні тактичні групи. На початку березня 2014-го бортом нас переправили в Київ. Звідси переїзд у Гончарівськ у 1-шу танкову. На місці бойове злагодження і по завершенні – марш на Миргород. Із Полтавщини далі на Комінтерн Харківської області. Кінцева ж точка маршруту – Луганський аеропорт. Це був кінець квітня, − пригадує офіцер.
Бої за Луганське летовище
Тоді аеропорт ще працював. Львівські десантники взяли його під кругову оборону. Розвідвідділення молодшого сержанта Фещина придали 2-й аеромобільній роті. Завдання стояло не допустити диверсій. Периметром особливо важливого об’єкта встановили численні пости охорони. Розвідники не мали пропустити нікого чужого.
– Із середини травня бойовики почали оточувати летовище. Обстрілювати його з ПТУР і стрілецької зброї. Відтак персонал аеропорту припинив приходити на роботу. До 14 червня – трагічних подій зі збиттям Іл-76 із десантниками 25-ї бригади − у нас було відносне затишшя. А потім пішло загострення, − розповів офіцер.
До цього часу встигло прилетіти два борта з підрозділами 80-ки і технікою. Опісля військові опинилися в оточенні. Провізію і боєприпаси їм скидали з Ан-24. За вантажами, які спускались на землю на платформах, треба було виїжджати на неконтрольовану територію. Ось тут, як правило, і спалахували сутички з ворогом, який намагався відрізати десантників від будь-яких видів забезпечення і захопити цінний вантаж.
Тоді функцію охорони летовища розвідрота передала аеромобільному батальйону, а сама почала діяти за своїм призначенням: розвідувати місцевість на наявність бойовиків і техніки ворога, ходити на завдання у тил, шукати ворожих корегувальників. Мали й розблокувати летовище, щоб десантники могли забирати крам, який їм скидали з транспортників.
– Уже в другій половині червня були дні, що ми голови не могли підняти з укриття. Йшли обстріли «Градами», танками, артилерією, з мінометів. А з липня стало ще гарячіше. Артилерія противника могла безперервно працювати 6 годин. Нам постійно надходила інформація, що піхота противника спішується і готова перейти в атаку. Усі чекали ближніх боїв, − пригадує військовик. – Але противник вдавався здебільшого до обстрілів наших позицій. Тобто, працював із відстані.
…Виявити ворожу техніку
Наприкінці липня десантники отримали інформацію від місцевих мешканців, що в населений пункт Переможне зайшла важка бойова техніка противника, зокрема, реактивні системи залпового вогню.
– Тоді ж отримали наказ від командира роти капітана Олександра: «Скритно висунутися у район села Переможне, перевірити інформацію, виявити місця схову техніки, заодно знайти місця спостереження (так звані ліжки) корегувальників, які прицільно наводили вогонь на українські позиції, − розповів колишній розвідник.
Його відділення, яке очолив один із офіцерів частини, ближче до опівночі 27 липня і вирушило на небезпечне завдання.
– До села було 5−7 кілометрів від аеропорту. Дорогою до нього знайшли два обладнані місця для спостереження. Одне в соняшнику, інше – в заглибленні. Залишили там «гостинці» й рушили далі. Вийшли до села і там біля колгоспних будівель таки знайшли два «Гради» й дві машини обслуговування, − розповів Володимир Фещин.
«Тоді Бог змилувався! Фактично вся група лишилась неушкодженою»
Розвідники «зняли» інформацію і близько п’ятої ранку зайшли на летовище. Володимир йшов у дозорі. І якимось шостим відчуттям повернув голову направо в бік сіріючого горизонту.
– Повертаю голову і бачу спалахи. Як новорічний салют. Кажу миттю: «Бачу пуск із Граду». А товариш попереду Віталій доповнює: «здається по нас». Ми не роздумуючи – зі «злетки» бігом у траву, попадали на землю і чекаємо. Десь через секунд 10−15 по нас і «прилетіло»! − пригадує офіцер.
Розвідники опинилися майже в епіцентрі вибухів. Ракети лягали так близько, що в молодшого сержанта Фещина від полум’я обгоріло волосся і брови.
– Тоді Бог змилувався! Це − справжнє диво! Адже фактично вся група з 14 осіб залишилась неушкодженою, хоча противник випустив по нас цілу касету. Один я був поранений у спину осколком з палець у довжину, − говорить співрозмовник. – Тепер для мене 28 липня – другий день народження!
Після поранення розвідника відправили в польовий шпиталь в Орєхово. Наступного дня, вже в Харківському військовому госпіталі прооперували. А згодом відправили на лікування і реабілітацію до львівського шпиталю.
Ще до війни Володимир вступив до одного зі львівських вишів на спеціальність «Інформаційні мережі зв’язку». У 2015 році здобув вищу освіту і диплом спеціаліста. Це дало йому право закінчити тримісячні курси при Національній академії сухопутних військ і отримати звання молодший лейтенант. Його призначили курсовим офіцером у видовий навчальний заклад. І нині лицар ордена «За мужність» III ступеня старший лейтенант Володимир Фещин продовжує передавати бойовий досвід майбутньому поколінню офіцерів.
Фото автора і з архіву Володимира Фещина
