Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Якщо ви роздумуєте над тим, куди відправити своїх дітей на відпочинок влітку, чи збираєтесь навідати Карпати, обов’язково завітайте до «Збійника». Місця, котре поєднує давню українську культуру та пропагує здоровий спосіб життя, а найголовніше – активно розвиває один із цікавих періодів нашої історії – опришківство та його бойові традиції.
Ініціатором і господарем цього історичного центру здоров’я є Роман Яськів, котрий, як виявилось, є першим та єдиним у світі засновником бойового мистецтва «Хорс» із застосуванням бартки – карпатського топірця, яким здебільшого були озброєні опришки.
– Я не хотів би називати це видом бойового мистецтва, бо поводження і вправи з барткою спрямовані насамперед на фізичний та духовний розвиток. Це радше філософія життя, – розповідає Роман. – Наразі я вже розробив п’ять напрямків із цією сокирою. Щодень проводжу не менше ніж три години з топірцем, винаходжу нові застосування його в побуті, в екстремальних умовах чи бою.
Роман захопився барткою відносно недавно. А ось на опришківство чоловіка потягнуло, можна сказати, одразу після служби в армії.
Як боксер опришком захотів стати…
– Одразу після закінчення Львівського інституту фізкультури пішов до війська, строкову проходив у військах спецпризначення, – пригадує Роман. – Ще в «інфізі» захистив кандидата в майстри спорту, вивчав рукопашний бій і бойовий гопак. Тож багатьох військових та їхніх дітей навчав бойовим мистецтвам, сам брав участь у національних і міжнародних змаганнях. Цікаво, що опришки діяли абсолютно ідентично, як діють нині диверсійні групи армійського спецназу: атакують, як правило, вночі й зненацька, тихо виконують певне завдання. Можливо, тому в мене розвинулись навики сучасного опришка.
Ще зі шкільних підручників відомо, що опришками називали народних месників у Західній Україні, котрі об’єднувались у своєрідне партизанське угруповання й виступали проти свавілля іноземної шляхти й магнатів, що панували на землях Галичини, Закарпаття та Буковини. Повстанське протистояння непроханцям і злочинцям мало неабияку підтримку українських селян, і з часом опришківство виробило певну культуру, традиції та звичаї. Роман Яськів прагне, аби цю історичну спадщину ми не забули, а цінували й розвивали її.
– Дуже люблю та поважаю історію свого народу. Оскільки сам родом із Прикарпаття, мені взагалі цікаво все, що пов’язано з етнічними групами масивів карпатських гір: гуцулів, бойків, поліщуків, лемків та інших. У кожного з них є звичаї, вподобання, які, на жаль, вимирають, які українці забувають, – розповів Роман.
Ще 10 років тому Роман Яськів їздив на фестиваль бойових мистецтв до Південної Кореї в місто Чхонджу, де представляв національний бойовий гопак. Там побачив справжнє ставлення світових майстрів до бойового мистецтва, його духовного сприйняття. Захоплення українця переросло в дещо більше, ніж просто майстерне володіння зброєю.
– Тоді вирішив, що колись обов’язково побудую «опришківський шаолінь» у нас в Україні, – зазначив чоловік. – Потім кілька років займався різними спортивними справами, вчився у вишах, читав історію. Десь п’ять-шість років тому почав шукати тихе і спокійне місце, аби почати будівництво центру бойового мистецтва, яке вже згодом назвав «Збійник». Навіть на його символіці є півмісяць та п’ять перехрещених між собою барток. Півмісяць є супутником Землі, символізує контроль над своїм розумом, а перехрестя барток – це коли ти крутишся навколо своєї осі з цієї зброєю. Таке поєднання – ніщо інше, як філософія цілого життя опришківського творіння – бартки.
Центр здоров’я загартовує дітей до дорослого життя
Сьогодні «Збійник» постійно розбудовується, займаючи близько семи гектарів на околицях селища Стоки, що поблизу міста Бібрка на Львівщині. Довкола ліс та горбиста місцевість – все так, як і планував Роман, і приблизно там, де жили колись опришки. На всій цій величезній території вже є свій будиночок, кузня, де народжуються бартки, невеличка лазня й чани просто неба, таборова колиба для проживання та власне господарство з городами і свійськими тваринами.
– Майже три роки я тут проводжу таборові збори для дітей віком від 8 до 16 років, – говорить майстер «Хорсу». – Влітку тут збирається до сорока дітей, де я і мої колеги-інструктори вчать їх звичайних побутових навиків: гуляємо лісом, розповідаємо, що є їстівне, а що ні, орієнтуємо на місцевості, вчимо ковальству й обробці деревини, навчаємо «Хорсу», тренуємо з барткою. Іншими словами, загартовуємо дітей змалку до дорослого життя, мінімізуємо їх користування в таборі інтернетом та гаджетами. Дітям це подобається, і я б хотів, щоб їх було більше.
Цього року табір не відбувся через карантин, тому Роман із колегами мали час на розбудову містечка. Тут триває активне спорудження так званих опришківських комор – невеликих екологічно чистих будиночків у горбах та схилах. Зверху їх засиплять землею й насіють трави.
– У цих будівлях зможуть проживати цілі сім’ї з дітьми. Всередині кімнати оформлять історичною тематикою про опришків, які діяли в різних карпатських регіонах, а саме: левенців, бескидників і чорних хлопців, – розповів Роман. – Маю велику надію, що таке заміське проживання не лише дасть змогу відпочити сім’ям, а й даватиме корисну історичну інформацію, занурить у минуле – світ опришківства.
Одним із найближчих поплічників та друзів Романа є Ростислав Вінтонів, котрий багато часу проводить у «Збійнику», допомагає по господарству і будівництву. Та головна його роль у центрі – виготовлення барток й інших ковальських виробів.
– З Романом я майже від початку створення центру, – розповідає Ростислав. – Допомагав створювати кузню, бо сам професійний коваль. Щоб максимально правильно налагодити виготовлення барток, ми їздили у Верховину, де є музей із цими виробами. Там ознайомились з процесом і видами опришківського знаряддя й за кілька тижнів приступили до роботи.
У кузні «Збійника» є різноманітні види барток, від довгих та дерев’яних, для тренувань, до важких металевих. Також розробляють й інші – з опришківськими візерунками та іншою символікою.
Бартка як нагородний символ гірських піхотинців
У планах Романа – добудувати табір, залучити якнайбільше дітей до корисної і пізнавальної ініціативи, налагодити роботу гончарства, ткацтва та інших давніх ремесел. А найбільша мрія – зробити бартку нагородною відзнакою для гірсько-штурмових бригад ЗСУ, де на шевроні є цей топірець.
– А чому б і ні?! – усміхається Роман. – Якщо в нас є старі радянські традиції нагороджувати моряків кортиком чи вже сучасні – вручати берет після проходження армійського випробовування, то чому б не зробити бартку такою ж відзнакою для гірських піхотинців. Тим паче, на шевронах двох гірсько-штурмових бригад вона є одним із основних символів. Сподіваюся, оборонне відомство погодить мою ініціативу, і ми зможемо нагороджувати наших героїв, кращих солдатів і офіцерів справжньою українською нагородою з не менш важливим історичним значенням!
ФОТО автора та з архіву «Збійника»
