Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Фермер із Хмельниччини провів 248 діб на позиціях у Степногірську, пережив чотири поранення і вивів полоненого крізь кілзону.
Історію бійця опублікували на Facebook-сторінці 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
Андрію 45 років. Усе життя він прожив на Хмельниччині, де працював у будівельній сфері та займався фермерством. Має родину й двох дітей.
У 2023 році чоловік вирішив долучитися до війська, адже не хотів залишатися осторонь війни за існування своєї країни.
Тоді рекрутинг ще не був поширеним, тому Андрій потрапив до піхоти, яка виконувала бойові завдання на Куп’янському напрямку.
Спочатку він служив у «Чорній Піхоті». За його словами, штурмові групи проводили атаки, а піхотинці закріплювалися на зайнятих позиціях. Російські війська також неодноразово намагалися штурмувати їхні рубежі.
«„Чорна Піхота“. Штурмовики „насипали“, а ми закріплювалися. Штурми російські були. Менше ніж за рік — чотири поранення», — розповідає боєць.
Перше поранення Андрій дістав, коли повертався з позицій: вибух міни залишив у нього два уламки. Щойно відновився, знову вирушив на бойове завдання. Однак невдовзі був поранений вдруге.
«Вийшли на позиції, почали закріплюватися і почалися приходи — російська арта. І от щойно я був там зі зброєю, серед побратимів, раптом відкриваю очі — і виявляється, я знову „у формі Адама“, голий, лежу в госпіталі у Харкові» — сміється Андрій.
Після третього поранення військовий навіть відмовився від госпіталізації. Уламок 152-мм снаряда лише зачепив шию і, як здавалося Андрію, не пошкодив нічого важливого. Проте за кілька днів він дістав четверте поранення — ще один уламок влучив у ногу.
Після лікування чоловіка відправили додому на відновлення. Згодом він дізнався, що його подали в СЗЧ.
Із цим не погодився, адже не вважав себе ухилянтом, тому вирішив продовжити службу в 128-й бригаді «Дике Поле».
«Мене тоді пролікували і відправили додому на лікування. За якийсь час я дізнався, що мене подали у СЗЧ. Тоді я й прийшов до 128-ї бригади „Дике Поле“, бо точно не вважав себе ухилянтом», — говорить він.
З огляду на бойовий досвід Андрію запропонували посаду командира відділення.
«Були випадки, коли не вірити в Бога просто неможливо»: 60-річний піхотинець Сергій після служби став священником
За останні півтора року характер війни суттєво змінився, зокрема через масове застосування безпілотників. Водночас базові правила виживання піхоти залишилися незмінними.
«У 2023-му на одного-двох бійців дрони не реагували, зараз на тінь кидаються. Але головне не змінилося: якщо піхота копає — вона виживає», — зазначив боєць.
Андрій переконаний, що на війні страшно всім, і не довіряє тим, хто стверджує протилежне. Пережитий досвід тепер допомагає військовому працювати з новим поповненням.
«Я їм кажу: очі, ноги, вуха — мають працювати завжди, як і віра у те, що ви маєте жити, ви маєте це знати. І завжди, що б там не було, маєте залишатися людьми», — сказав боєць.
Вистояти на позиціях Андрію допомагали постійний зв’язок із командирами, посилки від «Бабушки» та передачі, які щоночі доставляли дронами-вампірами. Важливою підтримкою були й розмови з рідними, які навіть на відстані давали сили триматися.
«Навіть з позицій, через рацію, через хлопців на КСП, але зв’язок був. Рідні чули нас, а ми чули їх. Я своїм казав, що все добре, вони мені казали, що все добре. Ніби не багато, але це давало величезний моральний підйом», — розповів воїн.
Найбільше Андрій хоче, щоб усі його побратими повернулися додому живими. Він сподівається, що військові, які зникли безвісти, також живі. Навіть якщо вони перебувають у полоні, залишається шанс на обмін.
Ця надія супроводжувала його під час однієї з особливих операцій у Степногірську. Після того як побратими знищили групу російських військових, один окупант здався в полон. Його потрібно було доправити до підконтрольної Україні території, пройшовши через кілзону.
«Мене трусило від ненависті до нього. Йому 20 років, а він приперся вбивати нас у нашій країні. Він повторював, що йшов не вбивати, а просто грошей заробити. Нам стільки розповідали, яка багата росія, а там немає іншої можливості заробити, ніж піти вбивати людей в іншу країну», — зазначив військовий.
Військовий розуміє, що після обміну росіяни можуть знову відправити цього полоненого на війну — подібні випадки вже траплялися.
«Переступала з сумочкою через тіла росіян»: історія бабці, яку не стримали навіть гори мертвих окупантів
Однак Андрій супроводжував його з іншою думкою: завдяки цьому обміну хоча б один український військовополонений зможе повернутися додому. Можливо, це буде хтось із його побратимів, а можливо — зовсім незнайома йому людина.
Раніше АрміяInform розповідала історію Ігоря Нажиги, який разом з побратимами 28 днів прокладав підземні проходи до позицій окупантів поблизу Красногорівки.
Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
