Це частина ширшої стратегії москви — перетворювати дезінформацію, диверсії та людські жертви на зброю проти України й Заходу. Наприкінці жовтня…
41-річний Андрій із позивним «Креш» пережив смерть дружини та брата-близнюка, пішов у СЗЧ через конфлікт із командуванням, але згодом повернувся до війська.
Його історію розповіли у 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді.
До повномасштабної війни Андрій жив у Запоріжжі. Він пройшов шлях від звичайного вантажника до правої руки директора складу.
У війську починав солдатом у бригаді територіальної оборони, місяцями перебував в окопах під Нью-Йорком і не думав, що колись стане сержантом.
Нині «Креш» — командир відділення 1-го механізованого батальйону 32-ї ОМБр.
Його робота — супроводжувати бійців на позиції, пояснювати правила безпеки та допомагати їм дістатися визначеної точки.
«Що я фактично роблю? Працюю з людьми. Заводжу на позиції, пояснюю, що до чого, чого категорично не слід робити. Доводжу їх до визначеної точки, а далі вони вже самі працюють. Крайній раз заводив нормальну групу хлопців, навіть більше, ніж очікували. Усе вийшло».
Перед виходом інструктаж короткий, але життєво необхідний:
«Патрон у патронник. Йдемо — слухаємо небо, мене і „балалайку“ (рацію). Дивимося під ноги й тягнемо ці непідйомні рюкзаки».
Вага спорядження настільки велика, що іноді Андрій просить бійця присісти, аби закинути йому рюкзак на плечі. Проте на маршруті часу на зволікання немає.
«Хлопці ледве тягнуть, а я все одно підганяю: „Швидше, швидше!“, бо треба рухатися», — розповідає військовий.
Водночас «Креш» наголошує, що швидкість має поєднуватися з обережністю.
Він не приховує, що боїться дронів та обстрілів, але пояснює, як поводитися, щоб вижити.
«Кажу: „Ні, боюсь“. Але треба боятися так, як я. Буває, по годині сидиш під кущем. Поки тиші не буде — не йду нікуди. Я всім так кажу: почув щось — завмри. От коли геть нічого не будеш чути, тоді можеш іти. Якось ми з пацаном пів дня просиділи, 50 метрів не могли пройти. Це були долі секунди: пробігли, а потім назад у ті ж 50 метрів. Але завдяки цьому живі залишились».
До 32-ї бригади Андрій прийшов після самовільного залишення частини. На той момент він пережив дві важкі особисті втрати, а досвід спілкування з командуванням у попередній частині лише погіршив ситуацію.

На похорон дружини військовому надали лише п’ять днів. Андрій наполягав на повноцінній відпустці, а командири пообіцяли, що він зможе піти в неї після повернення.
«Мені на похорон прислали дозвіл лише на п’ять днів. Я сварився з ними, бо мав іти в законну, повноцінну відпустку. Командири пообіцяли: „Ти з’їзди, повернешся, і тоді підеш у нормальну“. Я поїхав ховати дружину, а вони там у частині ставки ставили — повернуся я чи ні. А я приїхав», — згадує військовий.
Однак обіцяного відпочинку він так і не дочекався.
«Нерви не витримали, і я пішов у СЗЧ», — зізнається «Креш».
Вісім місяців Андрій пробув удома в Запоріжжі. Намагався повернутися до цивільного життя, їздив містом на старенькій «шістці».
Одного разу його зупинила поліція через LED-фари.
Згодом Андрій потрапив до штурмового полку, де будував бліндажі. Звідти його перевели до 32-ї ОМБр.
У новому підрозділі Андрій відчув зовсім інше ставлення з боку командування.
За його словами, тут швидко оформили посвідчення учасника бойових дій, на яке він довго чекав у попередніх частинах.
«У бригаді мене так прийняли, що я навіть такого не очікував. У попередніх частинах я УБД не міг дочекатися, а тут оформили і видали дуже швидко. Саме відношення людське. Почуваєш себе людиною взагалі. Коротше, класно. Я тепер усім кажу: „Пацани, це нормальна бригада“».
Після кількох тижнів адаптації та навчання з інструкторами Андрій почав виконувати бойові завдання. Спочатку його планували відправити у звичайну піхоту, однак згодом, зважаючи на його досвід і лідерські якості, призначили провідником та командиром відділення.
Під час одного з виходів військовий зазнав поранення: уламки зайшли під ребро та під коліно, трохи зачепило очі.
«Відбувся легким переляком, у лікарні полежав, і все нормально, знову в строю», — посміхається він.
Головна мотивація Андрія сьогодні — його 17-річна донька, яка живе в Запоріжжі. Місто постійно потерпає від російських обстрілів, а дрони долітають дедалі ближче.
«Запоріжжя зараз — це трубець. Усе в маскувальних сітках. Я чесно не думав, що таке там буде. Або просто не хотів про таке думати. Дрони вже долітають, дуже близько. Я постійно за них з мамою боюсь, щойно от з донькою розмовляв по телефону», — розповідає військовий.

Донька Андрія вступила до інституту на художника-дизайнера. Батько пишається її талантом і показує її роботи — ікони та складні картини.
«Вона малює так, що я їй кажу: „Ти мені що, репродукції Пікассо відправляєш?“. Талант. Ані я, ані дружина спеціально її не вчили, вона сама в собі це відкрила. Донька мною дуже пишається, що я у війську».
Спираючись на власний досвід, «Креш» звертається до військових, які перебувають у СЗЧ і вагаються, чи повертатися до служби. Він закликає їх шукати підрозділ, у якому зможуть продовжити виконувати бойові завдання.
«Треба йти воювати. Захищати своє рідне, бо доведеться це робити все одно. Нам бракує людей. Коли хтось іде в СЗЧ, тому хлопцю, який залишається там, на позиціях, стає в три чи чотири рази складніше. Це важко. Знайдіть нормальну бригаду, як я знайшов 32-гу, і повертайтеся. А поспішати жити будемо потім. Коли переможемо — от тоді будемо столи накривати і святкувати».
Раніше АрміяInform розповідала історію командира взводу зв’язку мотопіхотного батальйону 32-ї бригади Олега із позивним «Імпульс», який разом з побратимами роздобув важливі особисті дані про командування противника.
Якщо вам цікавий мілітарний контент – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
Свій бойовий шлях у 155-й окремій механізованій бригаді військовослужбовиця розпочала з посади механіка-водія, проте згодом стала командиром роти.
Кабмін схвалив підписання Загальної рамкової домовленості з НАТО, яка створює основу для спрямування коштів Ukraine Support Loan на фінансування пакетів PURL.
номер обслуги зенітного артилерійського відділення
від 20000 до 120000 грн
Чернігів, Чернігівська область
Це частина ширшої стратегії москви — перетворювати дезінформацію, диверсії та людські жертви на зброю проти України й Заходу. Наприкінці жовтня…