Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Поліцейський став штурмовиком, щоби захищати свою країну.
Владислав народився 2 жовтня 1997 року у Києві. З дитинства захоплювався спортом, любив проводити час у компанії друзів, легко знаходив спільну мову з людьми. Завжди був відкритим до нового, цінував дружбу та щирі стосунки.
Після закінчення 9-го класу став учнем Київського юридичного ліцею імені Ярослава Кондратьєва. У 2015 році вступив до Національної академії внутрішніх справ.
Під час навчання Владислав неодноразово брав участь у військових парадах до Дня Незалежності України, з гордістю представляв Національну поліцію. Після випуску служив у поліції міста Києва.
З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну Владислав одним із перших доєднався до оборони столиці та Київщини. Спочатку долучився до полку особливого призначення «Київ».
У лютому 2023 року Владислав на позивний «Хвост» перейшов до лав штурмового полку «Сафарі» обʼєднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють».
«Після початку повномасштабного вторгнення життя мого сина змінилося назавжди. У один момент звичні плани, спокійні будні та мрії про майбутнє відійшли на другий план. На їхнє місце прийшли відповідальність, постійна небезпека, втома і головне завдання — захистити свою країну та найдорожчих людей», — розповідає мама, пані Олена.
Захисник виконував бойові завдання у найгарячіших точках, зокрема у районах Курдюмівки, Часового Яру, Торецька, Майорського, Кліщіївки, Богданівки та Шумів. У штурмових та оборонних діях Владислав завжди проявляв мужність та стійкість, рятуючи життя побратимів. Був неодноразово поранений, виходив з оточення.
Кожен дзвінок додому ставав маленькою частинкою мирного життя, згадує пані Олена. Каже: «Владислав навчився жити там, де кожен день міг стати випробуванням, а звичайні речі — сон, тиша, тепла їжа, розмова з рідними — набули особливої цінності. Найважче — бути далеко від сім’ї, пропускати важливі моменти свого життя, життя батьків, друзів. Знати, що рідні чекають, хвилюються і щодня моляться за повернення. Але саме любов до них часто стає найбільшою силою, яка допомагає вистояти навіть у найважчі моменти».
Мати розповідає, що війна змінила сина.
«Зробила сильнішим, витривалішим і загартувала характер. Та попри все, за військовою формою залишається звичайна людина — син, друг, який понад усе хоче одного: повернутися додому. Повернутися до своїх. Обійняти рідних. Зняти військову форму і хоча б на мить забути про війну. Бо найбільша мрія кожного військового сьогодні — не про нагороди чи славу. Вона проста: щоб Україна перемогла, а він зміг живим повернутися до тих, заради кого він стоїть», — упевнена жінка.
За відвагу та відданість Україні Владислава Хвостика не раз відзначали високими нагородами: відзнакою Президента України «За оборону України», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест», відзнакою командира бригади «Лють» та відзнакою командира оперативно-тактичного угруповання «Луганськ» «За оборону міста Торецьк».
Група, яку очолював «Хвост», 24 липня 2025 року виконувала бойове завдання поблизу населеного пункту Неліпівка Краматорського району. Ворог влаштував засідку. Владислав у тому бою загинув…
«Владислав Хвостик назавжди залишиться прикладом офіцерської честі, мужності та безмежної відданості Україні. Його життєвий шлях є взірцем для нинішніх курсантів і майбутніх поколінь правоохоронців», — зазначили у Національній академії внутрішніх справ.
Посмертно Владислав Хвостик удостоєний ордена «За мужність» ІІ ступеня, йому присвоїли спеціальне звання капітан поліції.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
