Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Валентин із позивним «Валідол» три роки прожив на окупованій Херсонщині, вивіз звідти сім’ю, а після мобілізації став навідником танка.
Його історію розповіли у 160-й окремій механізованій бригаді.
Валентин родом із Херсонщини — з колишнього Голопристанського району. Жив неподалік Тендрівського лиману, біля Чорного моря.
Там були його дім, земля, робота і все життя родини. Разом із дружиною вони обробляли невелику ділянку, жили в курортному районі й будували плани на майбутнє.
Потім прийшла окупація.
«Три роки я прожив на окупованій території. Було важко, але найважливішим для мене залишалося одне — вивезти сім’ю. Я це зробив».
Після виїзду Валентин оселився на півдні України й знову працював дорожником. Згодом потрапив до лікарні, а після виписки його мобілізували.
За цивільною професією місця не знайшлося. Натомість саме тоді набирали танкістів.
Валентина запитали, чи грає він у комп’ютерні ігри. Почули, що грав у танки, — і запропонували спробувати себе навідником.
«Мені відповідають: „Годишся на навідника“. Так я опинився у 160-й бригаді».
Фахову підготовку він проходив уже після мобілізації. Каже, навчання було дуже насиченим: за короткий час потрібно було засвоїти великий обсяг інформації. Зрештою впоралися — і тепер «Валідол» працює навідником танка.
«Зараз я навідник танка. Попереду ще багато чого треба вчитися. Але свою справу я вже знаю».
Робота навідника — це не просто натиснути на спуск. Він має знайти ціль, правильно визначити параметри стрільби, підготувати озброєння і разом із командиром та механіком-водієм відпрацювати так, щоб екіпаж уразив ціль із мінімальної кількості пострілів.
Нещодавно АрміяInform розповідала про навідника танка «Пітона», який пояснював, що сучасний екіпаж часто працює у зв’язці з дронами: безпілотники знаходять цілі й коригують вогонь, а танк може швидко зірвати штурм або розібрати укриття, де накопичилася російська піхота.
Свій позивний Валентин сприймає з гумором.
«Для своїх я — пігулка радості. А ще валідол лікує серце. Для ворога ж у мене є свій варіант — анти-валідол. Його я вже відправляю з танка. Після такої пігулки, кажуть, більше нічого не болить».
Попри нову професію й нове життя, думками він часто повертається додому.
У Валентина троє дітей — два сини й донька. І головне, чого він хоче після війни, — щоб вони побачили його Херсонщину такою, якою пам’ятає її він.
«Щоб Чорне море для них було морем, а не лінією фронту. А поки я навідник. Моя робота зараз — стояти за своє. За свою сім’ю, за своїх хлопців і за той дім, який я одного дня хочу побачити вільним».
