Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Сергій Аркадійович Бичков народився 25 січня 1975 року в селі Три Копці Рівненської області.
Навчався в Олександрійській середній школі. Згодом з батьками переїхав до села Антонівка.
У мирний час працював на сезонних роботах. Любив спорт, городництво, тварин. Односельці знали його як щиру, добру та працьовиту людину.
Таким його запам’ятали і в Залізній бригаді. А ще — сміливим та надійним.
Сержант Бичков служив у зенітно-ракетному взводі стрілецького батальйону з осені 2023 року.
Встиг багато: воював, рятував товаришів, ремонтував авто, освоїв апаратуру РЕБ, якою приземляли ворожі дрони…
Якось нашу позицію атакували кілька FPV. Бичков дістав поранення в груди, але лишився прикривати вогнем відхід товаришів до безпечного місця.
Іншого разу з побратимом неподалік села Табаївка виводили двох полонених. Одного з них вбив снайпер росіян, а товариш Бичкова під вогнем провалився в болото по шию. Сергій разом із другим полоненим витягли нашого за ремінь автомата.
Останній бій сержант Бичков з п’ятьма побратимами прийняв 6 грудня 2024 року під селом Райгородка на Луганщині. Шестеро українців билися проти трьох десятків росіян. Ворог також гатив з артилерії, мінометів та дронами…
З того дня Сергій Аркадійович вважався безвісти зниклим. Лише нещодавно ДНК-екпертиза підтвердила загибель. Поховали героя на цвитарі села Антонівка.
Сердечні співчуття рідним, близким та усім, хто знав та любив наших поратимів! Вічна пам’ять та слава!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Фото — Facebook-сторінка 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади
Ігор Романенко
