Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Антон «Коба» пів року намагався потрапити до війська, а вже за три місяці служби у 46-й бригаді прийняв командування ротою.
Його історію розповів 8-й корпус Десантно-штурмових військ.
На початку повномасштабного вторгнення Антону було 22 роки. За кілька днів до 24 лютого він повернувся з Чехії, де працював за контрактом, і майже одразу почав шукати спосіб потрапити до війська.
Та замість швидкої мобілізації почалися місяці бюрократії.
То Антона вважали занадто молодим, то офіцерів просили чекати, то не підходила військово-облікова спеціальність, яку він здобув на військовій кафедрі.
До цього додалася ще одна проблема — його документи один за одним знищувала війна.
Валіза з особистими паперами згоріла після російського удару по його будинку в Харкові. Згодом через обстріл була втрачена й особова справа у ТЦК. Не вдалося отримати копії документів і на військовій кафедрі Харківського національного університету Повітряних сил — вони також були знищені.
У якийсь момент, згадує Антон, у ТЦК йому фактично запропонували просто «бути вільним».
Але він продовжив добиватися мобілізації.
Відновлення документів забрало ще близько трьох місяців. У той час у Харкові те саме робили сотні людей, чиї документи та житло були знищені російськими обстрілами.
«Ці пів року, коли очікував мобілізації, були, здавалося, нескінченними й стали найгіршими. Мене відверто коробило від того, що я вдома, а переважна більшість моїх друзів і знайомих воюють».
Зрештою у ТЦК Антону запропонували артилерію. Для нього рід військ на той момент уже не мав особливого значення.
«Питань нема. Мені будь-куди, аби потрапити до армії».
Після чергового пошуку посади дійшла черга до ДШВ. Антон погодився змінити ВОС і пройти перекваліфікацію на командира десантно-штурмового взводу.
Наприкінці літа 2022 року він поїхав на навчання до Одеської військової академії. Навіть там його ледь не відправили додому — цього разу через неправильний прикус.
«Якби я не впирався й не доводив власну спроможність і бажання служити, мене б забракували».
Після навчання «Коба» потрапив до 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади.
У своєму взводі він був наймолодшим. До того ж у цивільному житті Антон уникав керівних посад, а тепер мав відповідати за людей, багато з яких годилися йому в батьки.
Сумніви зникли після першого бойового виїзду.
«Ішов на роботу, зупинили хлопці, кажуть: “Поїхали”, а я кажу: “Поїхали”». Історія пілота «Шульца»
Антон згадує, що у 2022 році бійці буквально рвалися на завдання і мало не сперечалися за місця в машинах. Для нього самого перший виїзд був радше сумішшю цікавості й адреналіну — тоді він ще не до кінця розумів, що чекає попереду.
«Він заклав впевненість у собі й повагу в колективі, які я відчув одразу — в поглядах, діях побратимів».
Приблизно через три місяці «Коба» вже прийняв командування ротою, коли попередній командир пішов на підвищення.
Згодом почалася значно важча бойова робота.
Після завершення операції на Херсонщині бригаду лише за дві доби перекинули на Донбас — у район Бахмута. Особливо Антону запам’яталися Озарянівка та Курдюмівка, навколо яких тоді точилися важкі бої з російськими найманцями ПВК «Вагнер».
За час служби йому не раз доводилося виводити підлеглих із позицій у ситуаціях, які сам офіцер називає майже фантастичними.
Антон нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та орденом Богдана Хмельницького III ступеня, але найвищою нагородою називає вдячність побратимів та їхніх родин за людей, яких вдалося повернути живими.
У 46-й бригаді він дослужився до начальника штабу аеромобільного батальйону.
Сьогодні «Коба» — майор і військовослужбовець 238-го окремого батальйону безпілотних систем «Чорний Сокіл» 8-го корпусу ДШВ. Він безпосередньо долучався до формування підрозділу.
Перехід від піхоти до безпілотних систем, говорить офіцер, суттєво змінив і сам характер його роботи.
У піхоті багато завдань зрозумілі одразу: позиція, зброя, укриття. У безпілотних системах постійно доводиться змінювати підходи — шукати нові способи маскування, застосування дронів і виходу з-під удару, прораховувати противника на кілька кроків наперед.
«Не кожен піхотинець може бути оператором дрона. Але й не кожен оператор дрона може бути піхотинцем».
Під час формування «Чорного Сокола» Антон особисто спілкувався з військовими й намагався знайти кожному місце відповідно до досвіду, навичок та здібностей.
Каже, за роки командування найбільшим викликом для нього стали навіть не техніка чи планування операцій, а люди — дуже різні за віком, професіями, характером і життєвим досвідом.
«Іноді відчуваєш себе вихователем у дитсадку, тільки дітям по сорок рочків, і вони через одного бородаті», — жартує офіцер.
Результати роботи «Чорного Сокола» вже не раз потрапляли на сторінки АрміяInform. Зокрема, у червні оператори батальйону на Північно-Слобожанському напрямку вистежили та знищили російський зенітний ракетний комплекс «Тор» разом із військовими, які перебували біля нього.
