Мета — ускладнити Кремлю доступ до валютних надходжень і фінансування війни. Європейський Союз готує новий етап економічного тиску на Росію,…
Перший бій під Тернами став для «Грозного» моментом, коли довелося зробити найважчий вибір — стріляти, щоб вижити.
Про історію військовослужбовця розповіли у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.
До повномасштабної війни «Грозний» працював маляром у Польщі та Словаччині. У 2023 році отримав повістку, прийшов до територіального центру комплектування, а згодом долучився до лав 25-ї Січеславської бригади.
Його перший бойовий вихід був під Тернами. Група із шести десантників мала замінити побратимів на позиції. О четвертій ранку вони вирушили на БМП, а останні півтора кілометра долали пішки. Попри весну, дорогою їх засипало снігом — місцями він сягав колін.
На позицію група дісталася без втрат. Але вже того самого дня росіяни пішли в штурм, а укриття почали накривати мінометним вогнем.
«Ти або тебе. Вибір невеликий. Треба було стріляти і все», — згадує десантник свій перший бій.
Він зізнається, що вперше стріляти по живій людині було найважче — спочатку навіть не слухалася рука. Але часу на вагання не було.
За час служби «Грозний» пройшов шлях від помічника гранатометника до командира відділення, головного сержанта взводу, а згодом — головного сержанта роти. Каже, що разом із новими посадами приходила й більша відповідальність — уже не лише за себе, а й за людей поруч.
Він воював на Харківському, Авдіївському та Покровському напрямках, брав участь у штурмах і боях, де російська техніка підходила на десятки метрів до українських позицій.
Десантник двічі був поранений. Перше осколкове поранення дістав у ногу під Тернами, друге — у руку, коли поруч із групою розірвався 120-мм боєприпас. Після лікування й реабілітації він повернувся до підрозділу.
«Я повернувся і почав далі робити свою роботу», — говорить військовий.
За участь у штурмових діях «Грозний» нагороджений відзнакою «За Штурм». Водночас наголошує, що вважає її заслугою всієї своєї групи, командира та побратимів, із якими пройшов найважчі бої.
Особливо він згадує побратима на псевдо «Укроп», який загинув. Каже, саме він був для нього прикладом воїна, який ніколи не боявся й завжди йшов першим.
Найбільша мрія «Грозного» сьогодні — повернутися додому до дружини та маленької доньки Даринки. Після війни він хоче залишити військову службу, купити ставок, запустити в нього рибу й нарешті проводити більше часу зі своєю родиною.
