Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Командир відділення розповів, як виживав із бійцями під постійними атаками.
Про це розповіли у 77-й окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді.
Для 36-річного командира відділення Леоніда з позивним «Бізон» один бойовий вихід розтягнувся майже на дев’ять місяців. На позицію він зайшов 16 жовтня, а залишив її 10 липня. Увесь цей час — без ротації.
За словами військового, найважче було не лише витримувати постійні обстріли, а й відповідати за людей поруч. На його позиції разом із досвідченими бійцями часто опинялися військовослужбовці, які щойно пройшли базову підготовку.
«З досвідченими легше, бо вони мають розуміння. А з тими, хто тільки приходить, буває жорстко. Їх треба навчати прямо на місці: розповідати, показувати, направляти», — згадує «Бізон».
Новачкам доводилося пояснювати навіть те, як розрізняти звуки безпілотників.
«Вони не розуміють, де гуде „Мавік“, а де FPV-дрон. А це дві великі різниці, звук там зовсім інший», — каже командир.
«Викопав, укріпився — живеш»
На передовій у «Бізона» було правило, яке він вважав буквально життєво важливим: постійно копати та маскуватися.
«Копати, копати, ще раз копати і маскуватися. Це дві речі, яких треба дотримуватися жорстко. Немає такої опції — не копати. Мотивація тут одна — твоє життя. Викопав, укріпився — живеш», — наголошує військовий.
Російські війська регулярно накривали позиції мінометним вогнем. Водночас особливо небезпечними для піхоти залишалися безпілотники, які постійно полювали за будь-яким рухом.
«Криють, криють і криють», — коротко описує ситуацію «Бізон».
Проте дев’ять місяців на одній позиції — це випробування не лише для тіла. За словами командира, значно важче було впоратися з психологічним тиском.
«Труднощі в нас виникали психологічні. Це дуже важко винести. Обстановка тисне. Реакція у всіх різна — на вибух, на дрон, на втому. До кожного потрібен свій підхід», — розповідає Леонід.
Виживати допомагала взаємна довіра. Якщо хтось із бійців через втому вже не міг нормально нести чергування, його підміняв побратим.
«З хлопцями ти стаєш одним цілим. Якщо хтось каже: „Я не виспався, засинаю на чергуванні“, його одразу міняє інший. Бо всі розуміють: якщо він засне, а ворог підлізе — буде біда для всіх», — пояснює «Бізон».
«Впевненість на війні — поняття розтяжне»
За словами військового, на фронті неможливо звикнути до небезпеки настільки, щоб почуватися повністю впевнено.
«Впевненість на війні — поняття розтяжне. Її майже немає, бо ти постійно в напрузі. Ти не знаєш, що буде завтра. По-справжньому впевнений ти лише тоді, коли повертаєшся на ротацію», — каже командир.
Тим, хто тільки готується до першого бойового виходу, «Бізон» радить не нехтувати підготовкою та слухати тих, хто має бойовий досвід.
«Вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Не забивати на правила. Не думати, що „само пронесе“ — такого тут не буває. Треба слухати небо, добре дивитися під ноги і завжди слухати своє командування».
У 77-й окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді зазначають, що сьогодні підрозділам потрібні люди різних спеціальностей — від піхотинців до операторів БПЛА та механіків.
