Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
Війна росії проти України довела: високоточна протитанкова зброя здатна не лише зупиняти наступ переважаючих сил противника, а й змінювати перебіг бойових дій.
Українські протитанкові керовані ракети давно стали одним із символів вітчизняної оборонної інженерної школи, однак їхня історія почалася задовго до широкомасштабного вторгнення.
Як в Україні зароджувалося виробництво власних ПТКР, які конструкторські рішення стали проривними, що вдалося зберегти після розпаду СРСР і як цей потенціал перетворився на сучасні бойові комплекси — про це в інтерв’ю АрміяInform розповідає дослідник військової історії, техніки та озброєння, доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук.
Сьогодні — перша части нашої розмови.
— Андрію Івановичу, перебіг бойових дій під час російської агресії проти України у такій її частині, як протиборством «сталевої броні» та «цифрового рою», періодично дає привід деяким аналітикам ставити під сумнів перспективи застосування панцерників. Але першими ворожі танки та бронемашини зустрічали бойові розрахунки ПТРК Сил оборони, переважно озброєні вітчизняними зразками керованих ракет. А з чого взагалі починалася історія створення в Україні цієї гілки озброєння?
— Зазначу відразу: нашій державі є чим пишатися в галузі високоточного протитанкового озброєння. І розповім нижче, чому.
Почавши майже з нуля, в Україні упродовж двох десятиліть спромоглись створити низку протитанкових ракетних комплексів різних класів. І розгорнути їхнє виробництво — як для власної армії, так і на експорт. Монополістом у цій галузі стало Державне Київське конструкторське бюро «ЛУЧ».
Історія цього підприємства почалась у 1964 р., коли в Києві заснували конструкторське бюро ДКБ-485, орієнтоване на розробку систем контролю та діагностики авіаційних засобів ураження. З 1979 р. спектр робіт розширився — тепер підприємство займалось також розробкою і виробництвом блоків слідкуючих електричних рульових приводів систем управління авіаційних, зенітних ракет і торпед.
Зокрема, у 1986 р. тут був створений блок рульових приладів для Р-77 — ракети класу «повітря — повітря» середньої дальності. Але й цим асортимент продукції не обмежувався. Назва конструкторського бюро «ЛУЧ», надана йому 1975 р., походить від назви сімейства спеціалізованих цифрових обчислювальних машин «ЛУЧ» які були створені та серійно випускалися конструкторським бюро.
А їхня назва, своєю чергою, є абревіатурою від російського «логическая управляющая часть», що відображало функціональне призначення цих пристроїв. Створенням же протитанкових ракетних комплексів у конструкторському бюро «ЛУЧ» зайнялись у 1990-х роках. І пов’язувалось це з прагненням українського військово-промислового комплексу вийти на зарубіжні ринки.
— Після розвалу Союзу в нас залишилася потужна галузь виробництва панцерників. Напевне, конструктори «ЛУЧа» активно співпрацювали з харківськими танкобудівельниками?
У 1990-х роках харківський завод імені В. Малишева активно промував на зовнішніх ринках танки Т-80УД/Т-84. Запорукою отримання і виконання контрактів була спроможність виробляти в України більшість вузлів і комплектуючих.
— Але в той період наша промисловість, зокрема, і її оборонний сектор, все ще були дуже тісно пов’язані з виробниками із колишніх радянських республік. Перш за все зі «старшою сестрою», від якої вже тоді можна було очікувати будь-яких ескапад…
— Звісно, за радянських часів значна частина складових і готових блоків та агрегатів надходила з росії. Тож влада рф, за бажання, могла легко заблокувати експорт українських танків, заборонивши постачання комплектуючих.
Серед елементів, які постачались із рф, були і протитанкові керовані ракети 9М112 «Кобра», які входили до складу комплексу озброєння всіх харківських танків починаючи від Т-64Б.
«Комбат»
— І чим спромоглися відповісти українські інженери та техніки?
— Першою ПТКР, створеною в Україні, стала ракета «Комбат» (виріб 621, Р-211), призначена для застосування з танків. Розробка її здійснювалась саме в КБ «ЛУЧ». Хоч воно (як і жодне інше українське підприємство) раніше не займалось створенням протитанкових керованих ракет, але накопичений досвід розробки вузлів і систем для таких набоїв інших класів дозволяв сподіватись на успіх.
Як і «Кобра», спецвиріб «Комбат» запускається через ствол танкової 125-мм гармати. Це вплинуло на конструкцію ракети, яка визначалась специфікою будови автоматів заряджання радянських танків. У них застосовується роздільне заряджання, причому касети для пострілів мають L-подібну форму. Відповідно, і ракету становлять дві частини, які поєднуються в момент заряджання.
— Що вам, пане професоре, відомо про конструктивні особливості цього виробу?
— За основу для «Комбата» взяли ракету 9М128 «Агона» — удосконалений варіант 9М112 з підвищеною бронебійністю, взятий на озброєння радянською армією в 1988 р. Але систему керування застосували іншу.
Ракети родини «Кобра» керуються радіосигналами, «Комбат» же наводиться на ціль у модульованому промені лазера. До переваг такої системи наведення належать висока точність ураження, а також значна завадостійкість, оскільки вузькоспрямований керуючий лазерний промінь потрапляє на фотоприймач у хвостовій частині ракети, а не на ціль.
Унаслідок цього в більшості випадків противник не зможе придушити керуючий промінь і зірвати наведення ракети. Метод цей відомий як «лазерна стежка». Він застосовується, зокрема, у комплексі керованого озброєння «Рефлекс» (для танків Т-72), створеному в Конструкторському бюро приладобудування (м. Тула).
— Тобто це була наша, до певної міри, копія?
— Ні, не зовсім так! Українські інженери вдосконалили метод «лазерної стежки», застосувавши наведення в «режимі перевищення» лазерного променя над ціллю. ПТКР майже протягом усього польоту ведеться над лінією візування, а її переведення безпосередньо на ціль здійснюється автоматично всього за 0,3 секунди до моменту ураження.
Таке рішення вигідно відрізняється від лазерного підсвічування цілі протягом усього польоту ракети тим, що противник практично не має шансів поставити завади ракеті. Водночас зазначений метод не працює, якщо ціль оснащена РЛС з АФАР і виявить ракету ще в момент пуску.
Наведення за методом «лазерної стежки» зробило ракету сумісною з системами управління вогнем танків Т-72Б/С, Т-90, Т-80У/УД/УМ і Т-84. Прилади наведення 1Г46 і 1К13 виготовляються в Україні, що дозволяє озброювати ракетами «Комбат» модернізовані танки Т-64 і Т-72 (старіших версій).
— Якщо можна, деталізуйте конструктивну побудову цього набою.
— «Комбат» налічує дві секції. У передній (завдовжки 675 мм) міститься кумулятивна бойова частина і твердопаливний ракетний двигун з чотирма соплами, у задній (завдовжки 408 мм) — блок управління, чотири розкладні стабілізатори і чотири аеродинамічні рульові поверхні (теж розкладні). Із задньою частиною ракети сполучений метальний заряд, який виштовхує ракету зі ствола гармати.
Тандемна кумулятивна бойова частина «Комбата» важить 9 кг, а вміщена в ній вибухова речовина — 3 кг (це, відповідно на 80% і 50% більше, ніж в радянського попередника). Бронепробивність становить 750 мм (за динамічним захистом).
Важить «Комбат» (разом з метальним зарядом) 30,4 кг. Максимальна дальність пуску сягає 5 тис. м, а час польоту на цю дальність — 16,3 с. Система наведення дозволяла здійснювати пуск ракети під час руху танка зі швидкістю до 30 км/год і уражати цілі, які рухаються зі швидкістю до 70 км/год.
— А як просувалося масштабування цієї ракети?
— Наприкінці 1990-х років серійний випуск ракет «Комбат» був налагоджений на потужностях акціонерної холдингової компанії «Артем». Мала партія надійшла у війська в 1999 р., а у 2006 р. ракету офіційно взяли на озброєння Збройних Сил України.
— У той період Україна була одним із провідних гравців на світовому ринку озброєння. Напевне, і цей набій мав постачатися за межі нашої держави для іноземних армій?
— Всупереч сподіванням, основним покупцем ракет «Комбат» стали не закордонні клієнти, а Міністерство оборони України. Такі ракети призначались для озброєння модернізованих танків Т-64БМ «Булат». До кінця 2007 р. поставили 50 ракет.
Закупівлі тривали й у наступні роки. Наприклад, у 2015 р. армія отримала 380 ракет «Комбат», а упродовж 2014-2021 рр. було придбано 1600 ракет. Однак це число включає не тільки українські ракети «Комбат», але й старіші «Кобра», куплені, ймовірно, в одній із країн СНД.
А єдиним відомим зарубіжним покупцем стала Грузія, яка у 2007 р. придбала 400 ракет «Комбат» для озброєння модернізованих танків Т-72.
— Ну і, звичайно, цікаво почути інформацію про практичне використання цих спецвиробів.
— Інформація про бойове застосування ракет «Комбат» вкрай скупа і межує з чутками. Є неофіційні відомості, що кілька ракет використали екіпажі танків «Булатів» 1-ї окремої танкової бригади під час літньої кампанії 2014 р.
Також начебто такі ракети використовували українські танкісти під час оборони міста Соледар восени 2022 р.
Ракети, похідні від «Комбата»
— Звісно, що українські конструктори продовжували працювати в царині ПТКР. Як проєкти розвивалися далі?
— Вітчизняні підприємства активно пропонували варіанти модернізації танків зі встановленням озброєння західного зразка — наприклад, Т-72-120, тобто танк Т-72, на якому 125-мм радянська гармата була замінена на 120-мм.
Для збільшення конкурентоспроможності логічним було б запропонувати розширення асортименту боєприпасів за рахунок ПТКР. Так з’явилась ракета «Конус» (виріб 621-1) — модифікація «Комбата» в калібрі 120 мм. Вона пристосована до унітарного заряджання — як ручного, так і з використанням автомата заряджання, розташованого в кормовій ніші башти.
— І в чому були її тактико-технічні особливості?
— «Конус» на 3 кг легша від «Комбата». Але має таку само дальність спрацювання і трохи вищу швидкість польоту. Серійно ракета не випускалась, оскільки українські варіанти модернізації танків під 120-мм гармати замовників не знайшли.
Для застосування з гармат калібру 100 мм (танкових Д-10Т і протитанкових МТ-12 «Рапіра») була створена протитанкова керована ракета «Стугна» (виріб 111). Вона ще легша (24,5 кг), має аналогічну «Комбату» дальність пуску (5000 м), але меншу бронепробивність (550 мм).
В СРСР для гармат калібру 100 мм була створена ПТКР 9М117 з лазерною системою наведення. Для наведення ракет під час стрільби з причіпних гармат МТ-12 застосовувався додатковий пристрій прицілювання і наведення 9Ш135, встановлений на тринозі. Вочевидь, аналогічний пристрій потрібен і для стрільби ракетами «Стугна».
— А у «Стугни» військова «кар’єра» склалася хоч краще за «Конус»?
— У 2006 р. ПТКР «Стугна» взяли на озброєння Збройних Сил України з призначенням для протитанкових батарей, озброєних гарматами МТ-12. Наступного року, під час навчань «Артерія-2007», відбулися перші стрільби цими ракетами.
Однак про бойове застосування цих ракет, знову ж таки, брак інформації. Велику кількість ракет «Стугна» продали Алжиру. Алжирський контракт, який коштував близько 50 млн доларів, дозволив повністю компенсувати витрати на розробку ракети (3 млн доларів).
Похідною від ПТРК «Стугна» стала ракета, призначена для 115-мм гармати У-5ТС (2А20), що встановлювалась на танках Т-62. Інформація про неї була оприлюднена у 2012 р. По суті, це «Стугна» калібру 100 мм з двома ведучими поясками і гільзою, типовою для гармати У-5ТС. Серійно цей варіант не випускався через брак замовлень.
«Фаларік»
— Пане професоре, повернімося до теми міждержавної кооперації в галузі ПТКР.
— Умовно другою генерацією українських ПТКР, призначених для запуску через канал ствола гармати, стали ракети родини «Фаларік».
Історія їх почалась наприкінці 2000-х років, коли бельгійська компанія Cockerill Maintenance & Ingenierie SA за посередництва Державного підприємства «Укроборонсервіс» звернулася до КБ «ЛУЧ» з пропозицією розробити для своєї перспективної бронетехніки, оснащеної системою озброєння LCTS 90, протитанковий ракетний комплекс для ураження нерухомих і рухомих сучасних броньованих цілей, що мають комбіновану, рознесену або монолітну броню. Зокрема, з динамічним захистом, а також малорозмірних цілей типу довготривалих вогневих точок, танків в окопі, легко броньованих об’єктів і вертольотів.
Результатом стало створення керованої ракети Falarick 90 із заданими характеристиками та апаратурою керування для них у варіанті застосування з 90-мм гармати Cockerill Mk 8 башти LCTS 90 бронетранспортера SIBMAS.
— І які, Андрію Івановичу, особливості цього набою вам відомі?
— Така ракета стала найменшою ПТКР, призначеною для запуску через ствол гармати — в СРСР (та й в рф) не створювались ракети калібром менше ніж 100 мм. Falarick 90 важить близько 20 кг, довжина боєприпаса становить близько 1 м. Максимальна дальність пуску сягає 4 тис. м, а бронепробивність — 500 мм.
Подальшим розвитком став постріл із протитанковою керованою ракетою Falarick 105, призначений для стрільби зі 105-мм гармати системи озброєння CT‑CVTM.
У лютому 2013 р. ДП «Укроборонсервіс» отримало з Бельгії тривісний бронетранспортер SIMBAS з баштою LCTS 90, який до листопада того ж року використовувався для випробувань ракет Falarick 90.
Згодом бронетранспортер повернули до Бельгії, відправивши разом із ним прилад наведення ПН-90 (розробки КБ «ЛУЧ»), десять ракет Falarick 90 і двадцять Falarick 105. Усі ці ракети вистріляли під час випробувань у Бельгії, причому порожні гільзи повернули в Україну.
Наступними роками ракети родини Falarick активно рекламувались на світовому ринку озброєнь. Зокрема, Falarick 105 пропонується для озброєння легкого танка CV90105. Однак потім замовлень на ці ракети не надходило.
Далі буде…
