Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Героя України В’ячеслава Шимчука на позивний «Дід» рідні, друзі та побратими пам’ятають як чуйну людину, яка завжди знаходила змогу подбати про інших.
Він підтримував бійців у скрутні хвилини, допомагав людям і тваринам, а вагітній кішці, що прибилася до взводу, облаштував місце, щоб вона могла спокійно народити кошенят. На одній із позицій він раз у раз згадував місцеву бабу Любу — шукав її, аби провідати, підбадьорити та привезти якийсь український гостинець.
А ще побратими згадують, як наполегливо він навчав їх під час тренувань, і досі вдячні за здобуті навички, що згодом не раз рятували життя. Найбільше уваги «Дід» приділяв тому, що знав бездоганно, — орієнтуванню на місцевості, адже був майстром спорту України зі спортивного орієнтування.
Відео про В’ячеслава Шимчука в меморіальному проєкті «Хартія. Пам’ять»
В’ячеслав Шимчук народився 11 листопада 1973 року в Харкові. Здобував освіту в харківській школі № 73 у Немишлянському районі — нині це ліцей № 73, на фасаді якого через рік після загибелі «Діда» відкрили меморіальну дошку.
До війни він був майстром спорту України зі спортивного орієнтування та рогейну, входив до національної збірної команди і неодноразово представляв Харківщину й Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях.
З початком широкомасштабного вторгнення В’ячеслав відразу звернувся до ТЦК, а коли отримав відмову через вік, став волонтерити і пройшов курси тактичної медицини. Невдовзі ж долучився до лав «Хартії», яка була тоді добровольчим формуванням.
Служив розвідником, воював у Стельмахівці на Луганщині, брав участь у найважчих боях за Бахмут, а згодом тримав оборону в Серебрянському лісі й на північних рубежах рідної Харківщини.
Спортивний досвід, знання й уміння В’ячеслава Шимчука стали дуже помічними під час бойових дій. Він навчав побратимів працювати з топографією й орієнтуватися на місцевості — проводив вишколи, передавав навички тактичного пересування та виживання в лісі.
Якось у Серебрянському лісі, коли вийшла з ладу GPS-навігація і довелося орієнтувалися виключно за картою, загін зміг вийти зі скрутного становища без втрат.
«Дід» особисто відбирав бійців у взвод спеціальної розвідки і наполегливо та суворо тренував їх, але саме ця його жорстка наука згодом неодноразово рятувала життя бійцям. Щоденні пробіжки по 5‒10 кілометрів у взводі були обов’язковими за будь-якої погоди.
Під час них В’ячеслав Шимчук загартовував витривалість бійців. «У спорті внутрішній стрижень має бути сталевим, а у розвідці — тим більше!» — часто повторював він.
Таким само вимогливим «Дід» був і до самого себе, й у свої майже 50 років міг вивести групу з восьми‒десяти бійців на 25-кілометровий марш, під час якого молодші за нього ледве встигали за темпом.
«Він фантастична людина, — згадував один із побратимів. — Я завжди дивувався, що в 50 років людина може бути таким живчиком».
Під час боїв В’ячеслав Шимчук неодноразово виявляв кмітливість й особисту відвагу, ведучи бій та знищуючи противника, що переважав. Так, у грудні 2023 року в Серебрянському лісі він помітив ворожу диверсійно-розвідувальну групу, яка встановлювала міни на дорозі.
Вогнем із ручного протитанкового гранатомета він уразив шістьох загарбників, а згодом надав першу допомогу пораненому російському офіцеру та посприяв його евакуації до українських медиків.
У січні 2024 року розвідувальна група під керівництвом «Діда» успішно атакувала опорний пункт російських військ. Під час бою В’ячеслав знищив чотирьох окупантів, а його підлеглі захопили в полон ще шістьох. Також українські військові здобули тоді важливі карти з позначенням ворожих позицій.
У квітні 2024 року молодший сержант В’ячеслав Шимчук із гранатомета РПГ-22 підбив російську бойову машину піхоти, яка вела вогонь по українських позиціях.
26 липня 2024 року поблизу села Липці бойова група В’ячеслава Шимчука натрапила на російську диверсійно-розвідувальну групу. Зав’язався близький бій, який став для нього останнім.
Тоді, просуваючись через небезпечну лісосмугу, група бійців «Хартії» несподівано зіткнулася з ворогами, які рухалися назустріч. Прийняти бій довелося практично впритул, на дистанції близько семи метрів від противника.
Ворог відкрив кинджальний вогонь по «хартійцях», і боєць на позивний «Математик», який ішов у групі першим, дістав три кульові поранення. В’ячелав Шимчук у цьому бою загинув.
Указом Президента України від 26 лютого 2025 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові В’ячеславу Шимчуку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
30 квітня 2025 року в Харківському ліцеї № 73, де навчався В’ячеслав Шимчук, відкрили меморіальну дошку Герою.
У травні 2025 року в Харкові зареєстрували петицію з пропозицією перейменувати провулок Аджарський, де мешкав В’ячеслав Шимчук, на провулок його імені.
Фото: 13-та бригада НГУ «Хартія», Спортивний комітет України, меморіальний проєкт «Янголи спорту», Радіо Хартія, Харківська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
