Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Вячеслав Зайцев — десантник-«кіборг», історик, завідувач інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Хортиця», депутат Запорізької міськради останніх двох скликань.
Був лицарем ордена «За мужність» III ступеня, учасником оборони Донецького аеропорту, мав два поранення. З першого дня широкомасштабної російської агресії проти України з 24 лютого 2022 року знову став на захист рідної землі.
Військовим журналістам АрміяInform пощастило бути знайомими із Вячеславом. Востаннє ми зустрілися наприкінці листопада 2020-го під час навчань резервістів в окремій повітрянодесантній бригаді. Тоді міцний, доброзичливий та виважений молодший сержант Зайцев відразу привернув до себе увагу і погодився розповісти про побратимів, свій бойовий шлях, а також поділився спогадами про бої на Донеччині.
Уже в березні 2014 року, під час першої хвилі мобілізації, Вячеслав прийшов до тоді ще військкомату записуватися в добровольці. За його плечима була строкова служба в бойовій десантній частині в Болграді, тому вже невдовзі у складі 79-ї аеромобільної бригади він відбув на адміністративний кордон із Кримом у район Чонгара.
А в травні прийшов наказ передислокуватись у Донецьку область. На Донбасі воїн-десантник разом зі своїми бойовими побратимами визволяв українські міста та села і пройшов з боями сотні кілометрів.
У ті дні Вячеслав згадував, що під час АТО найгарячіше було в Донецькому аеропорту. Він був гранатометником. На початку жовтня у старому терміналі відважний десантник вперше був поранений. Захисників дуже активно обстрілював ворожий танк. Він бив по поверхах, і майже всі наші хлопці зазнали ушкоджень.
Поранення Вячеслава в ділянку живота, на щастя, виявилося легким — тоді його врятував бронежилет.
Рана не була смертельною, тож він відмовився від евакуації, залишився в терміналі й продовжував виконувати бойові завдання. Інтенсивність ворожих атак нарощувалася, противник прострілював усе навколо, і поранених ставало все більше. Обставини складалися так, що із гранатометників Cлавко залишився один. Він нищив кулеметні гнізда ворога, які були в декількох десятках метрів від нього та не давав противнику висунути голови.
Зазнавши поранення, Вячеслав Зайцев залишався в аеропорту ще тиждень та вийшов з термінала за ротацією разом зі своїми бойовими побратимами-«кіборгами».
У ті дні я поцікавився, що допомагало йому вистояти? На що Вячеслав відповів: «ДАП я захищав двічі — у жовтні та листопаді 2014-го. І завжди поряд були товариші, які теж ішли в бій. Адже відмовитися або сказати, що я не хочу чи нога болить, на фронті було реально соромно. І, звичайно, допомагала віра в мою родину — любов до мами, дружини та донечки».
З першого дня широкомасштабного вторгнення росії в Україну Вячеслав Зайцев знову став до лав Збройних Сил України. Він до останнього подиху захищав свою державу й загинув у бою в жовтні 2022 року, б’ючи ворога, за Україну.
Вічна пам’ять, Герою!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Фото: Євгеній Романов, Анатолій Волков, Facebook-сторінка Вячеслава Зайцева
Олександр Колесник
